1.Загальна характеристика здібностей людини Здібності - індивідуально-психологічні особливості людини, які є умовами успішної діяльності, швидкого засвоєння знань, ефективності оволодіння вміннями та навичками і відрізняють одну людину від іншої.Ними вважають не будь-які індивідуальні особливості, а лише ті, що стосуються успішності та продуктивності діяльності Основні показники наявності здібностей - легкість засвоєння нової діяльності, широта перенесення вироблених індивідом способів сприймання, вмінь та навичок. Щоб індивід міг оволодіти новими знаннями, способами дій, необхідно перенести досвід у нову ситуацію.Якісно засвоєні знання і способи дії впливають на розвиток психічних властивостей індивіда. Однак перетворення властивостей на здібності (мислення - на розвинену мислительну здібність, простого сприймання - на художню творчість) можливе тільки за певного рівня розвитку відповідних здібностей. Здібності є особистісним психічним утворенням, пов'язані з діяльністю, а знання, засоби дії - лише необхідна умова їх розвитку і до їх складу не входять. Здібності - специфічна форма регуляції діяльності людини.

2. Поняття про здібності. Структура і види здібностей Здібності - це індивідуально-психологічні особливості людини, які відповідають умовам успішного виконання тієї чи іншої діяльності, а саме - набуття знань, умінь і навичок; використання їх у праці. Кожна здібність має свою структуру, яка залежить від розвитку особистості.  Виділяють два рівні розвитку здібностей: репродуктивний та творчий. Людина, яка знаходиться на репродуктивному рівні розвитку здібностей, виявляє високі уміння засвоювати знання, оволодівати діяльністю і здійснювати її відповідно до зразка, що пропонується. На творчому рівні розвитку здібностей людина створює нове, оригінальне.  Найвищий рівень розвитку і прояву здібностей позначають поняттями талант і геній. Талановиті і геніальні люди досягають в теорії і практиці нових результатів, які мають велике значення для суспільства. Проте, між поняттями талант і геній існує відмінність Талановиті люди створюють нове у межах вже визначених ідей, напрямів, способів досліджень. Геніальна людина відкриває принципово нові шляхи в галузі наукових досліджень, виробництва, мистецтва тощо.  Крім рівнів в психології розрізняють загальні й спеціальні здібності. Загальні здібності забезпечують відносну легкість і продуктивність у засвоєнні знань і виконанні різних видів діяльності. Під спеціальними здібностями розуміють психологічні особливості індивіда, які дають можливість успішно виконувати певні види діяльності (музика, математика, лінгвістика тощо).

4. Класифікація здібностей. 1. а) Природні (чи природні) здібності - це ті, які у своїй основі біологічно обумовлені. б) Специфічно людські, такі, що мають  суспільно-історичне походження.2. а) Загальні - це ті, якими визначаються успіхи в самих різних видах діяльності, наприклад, розумові, точність ручних рухів, розвинена пам'ять, мова. б) Спеціальні визначають успіх в специфічних видах діяльності. Тут потрібні завдатки особливого роду і їх розвиток. Це музичні, математичні, технічні і так далі. Часто загальні і спеціальні співіснують, взаємно доповнюючи і збагачуючи один одного.3.  Теоретичні і практичні здібності.Теоретичні зумовлюють схильність людини до абстрактно-теоретичних роздумів, а практичні до конкретних практичних дій. Ці частіше не поєднуються один з одним і разом зустрічаються тільки у обдарованих, талановитих людей. 4. Учбові і творчі.Учбові визначають успішність в навчанні, засвоєнні знань, умінь і навичок, а творчі - створення предметів матеріальної і духовної культури, виробництво нових ідей, винаходів.          5. Здібності до спілкування, взаємодії з людьми і предметно-діяльні. Ці здібності найбільшою мірою соціально обумовлені. До 1-х відносяться - мова людини як засіб спілкування, здібності міжособового сприйняття і оцінювання людей, здатність входити в контакт з різними людьми, чинити на них вплив, розташовувати до себе. 2-і - це здібності до різних видів теоретичної і практичної діяльності. І міжособові і предметні здібності взаємно доповнюють один одного.Інша класифікація ділить здібності на 4 групи. 1. Елементарні загальні здібності.Властиві усім людям, хоча в різній мірі їх вираженості. Вони є основною формою психічного віддзеркалення, проявляються в здатності відчувати, переживати, мислити.2. Елементарні приватні здібності. Властиві усім людям і свідчать про їх індивідуальність. Музичний слух, критичність розуму, окомір, рішучість і так далі3. Складні загальні здібності. У тій або іншій мірі властиві усім людям - це здібності до загальнолюдських видів діяльності - до праці, гри, спілкування, вченню і так далі 4. Складні приватні здібності. Їх ще називають професійними. Це педагогічні, математичні і так далі. Здібності до тієї або іншої діяльності.

5 Рівні розвитку здібностей  і індивідуальні відмінності Розрізняють здібності загальні та спеціальні.Загальними називаються здібності, які певною мірою виявляють- ся в усіх видах діяльності — навчанні, праці, грі, розумовій діяль- ності тощо. Завдяки загальним здібностям люди успішно оволодіва- ють різними видами діяльності, легко переходять від однієї діяльності до іншої. В учнів загальні здібності виявляються в успішному засвоєнні різних навчальних дисциплін.Спеціальні здібності виявляються у спеціальних видах діяльності. Наявність певних властивостей є підгрунтям спеціальних здібностей. Так, уява — важлива ознака літературних здібностей, абсолютний музичний слух — підгрунтя музичних    здібностей Загальні та спеціальні здібності взаємопов’язані й доповнюють одні одних. Кожен вид здібностей може проявлятися як в ранньому, так і в зрілому віці і досягати високого рівня розвитку.Коли психологи говорять про здібності людини, то передбачають два рівні їх прояву: Якісний –сфера прояву і застосування – до чого здібна людина. Кількісний рівень- рівень розвитку здібностей-якою мірою здібна людина Кількісний прояв здібностей має наступні рівні:задатки, обдарованість, талант, геніальність.Нульовий рівень - наявність задатків (вроджених передумов для розвитку здібностей). Перший рівень - обдарованість (виявлені задатки та розвинені до посереднього рівня здібностей, результати діяльності людини є кращими, ніж у інших). Другий рівень - талановитість (високорозвинені здібності, результати діяльності людини визнаються суспільством). Талант може проявлятися в будь-якій людській діяльності, а не лише в галузі науки і мистецтва. Тому талановитим може бути і лікар, і вчитель, і льотчик.Третій рівень - геніальність (винятково розвинені та використані здібності, результати є виключно творчими, їх цінність визнається людством).Геній, образно кажучи, створює нову епоху в своїй царині знань. Для нього характерні творча продуктивність, оволодіння культурною спадщиною минулого і водночас рішуче долання старих норм і традицій. Геніальна особистість своєю творчою діяльністю сприяє прогресивному розвитку суспільства. В якості прикладу достатньо назвати Арістотеля, Леонардо да Вінчі, Р. Декарта, М. В. Ломоносова, К. Маркса.

6.Основна класифікація рівнів розвитку здібностей

Кожен вид здібностей може проявлятися як в ранньому, так і в зрілому віці і досягати високого рівня розвитку.Коли психологи говорять про здібності людини, то передбачають два рівні їх прояву: Якісний –сфера прояву і застосування – до чого здібна людина. Кількісний рівень- рівень розвитку здібностей-якою мірою здібна людина Кількісний прояв здібностей має наступні рівні:задатки, обдарованість, талант, геніальність.Нульовий рівень - наявність задатків (вроджених передумов для розвитку здібностей). Перший рівень - обдарованість (виявлені задатки та розвинені до посереднього рівня здібностей, результати діяльності людини є кращими, ніж у інших). Другий рівень - талановитість (високорозвинені здібності, результати діяльності людини визнаються суспільством). Талант може проявлятися в будь-якій людській діяльності, а не лише в галузі науки і мистецтва. Тому талановитим може бути і лікар, і вчитель, і льотчик.Третій рівень - геніальність (винятково розвинені та використані здібності, результати є виключно творчими, їх цінність визнається людством).Геній, образно кажучи, створює нову епоху в своїй царині знань. Для нього характерні творча продуктивність, оволодіння культурною спадщиною минулого і водночас рішуче долання старих норм і традицій. Геніальна особистість своєю творчою діяльністю сприяє прогресивному розвитку суспільства. В якості прикладу достатньо назвати Арістотеля, Леонардо да Вінчі, Р. Декарта, М. В. Ломоносова, К. Маркса.

7.Задатки. Здібності. Обдарованість. Майстерність і талант. Геніальність  Здібності — індивідуально-психологічні особливості людини, що виявляються в діяльності і є умовою її успішного виконання. Здібності тісно пов’язані зі знаннями, уміннями і навичками людини, забезпечуючи їх швидке надбання, закріплення й ефективне застосування на практиці. Природною основою формування здібностей є задатки — вроджені анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, мозку, органів почуттів і руху.Задатки є необхідною, але не достатньою умовою розвитку здібностей. Якщо, наприклад, людина розумово неповноцінна, то, не зважаючи на найсприятливіші умови, вона, на жаль, навряд чи досягне висот думки.. Виділяють такі види здібностей:Природні, що формуються на базі вроджених задатків при наявності елементарного життєвого досвіду через механізми навчання типу умовно-рефлекторних зв’язків; Специфічні, що формуються й забезпечують розвиток у соціальному середовищі, серед них виділяють загальні і спеціальні здібності. Загальні здібності визначають успіхи людини у будь-яких видах діяльності. Про наявність загальних здібностей судять, насамперед, за рівнем розвитку розумових якостей – гнучкості, критичності, самостійності, широти мислення і т.п. Теоретичні (визначають схильність людини до абстрактно-логічного мислення) і практичні (зумовлюють успіх у конкретно-практичних діях); Репродуктивні, що забезпечують здатність засвоювати знання, уміння, навички, і механічно відтворювати їх, та творчі, що позв’язані з процесом створення нових оригінальних ідей, здобутків матеріальної і духовної культури; Обдарованість — високий рівень розвитку загальних і спеціальних здібностей, що є передумовою творчих досягнень. Існує кілька типів індивідуальної обдарованості: раціонально-мислительний ; образно-художній ; раціонально-образний; емоційно-почуттєвий .Обдаровані діти — діти, які рано виявляють певні здібності та у своєму розвитку набагато випереджують своїх ровесників. Талант (гр. talanton —- вага, міра, рівень здібностей) — поєднання високо-розвинутих спеціальних здібностей, яке дає людині змогу створювати такі продукти діяльності, що виділяються своєю новизною, досконалістю і мають високу суспільну значущість. Геніальність — поєднання талантів, реалізовуючи які, особистість залишає неабиякий слід в історії людства. Геніальність (лат. genialis— властивий генієві, плідний) — найвищий ступінь розвитку здібностей, що виявляється у творчій діяльності, результати якої мають історичне значення Геній — дуже рідкісне явище. Виражаючи потреби суспільства, він творить самостійно й оригінально, шукаючи відповіді на такі питання, яких інші люди часто й не помічають.

8.Розвиток здібностей. Основні етапи розвитку здібностей. У психології найчастіше зустрічається така ієрархія рівнів розвитку здібностей: здібність, обдарованість, талант, геніальність.Здібності у процесі свого розвитку проходять декілька етапів, і для того, щоб певна здібність піднялася у своєму розвитку на вищий рівень, необхідно, щоб вона вже була достатньо представлена на попередньому рівні. Але для розвитку здібностей першочергово повинно бути певне підґрунтя, яке складають задатки. Нагадаємо, що під задатками розуміють анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, які складають природну основу розвитку здібностей. Наприклад, задатки інтелектуальних здібностей виявляються насамперед у функціональній діяльності мозку — його більшій або меншій збудливості, рухливості нервових процесів, швидкості утворення тимчасових нервових зв'язків тощо, тобто в тому, що І.П. Павлов назвав генотипом - вродженими особливостями нервової системи. До числа таких властивостей належать:1) сила нервової системи у відношенні до збудження, тобто її здатність тривало витримувати, не виявляючи позамежного гальмування, інтенсивні навантаження, які часто повторюються;2) сила нервової системи у відношенні до гальмування, тобто здатність витримувати тривалі гальмівні впливи, що часто повторюються;3) урівноваженість нервової системи у відношенні до збудження та гальмування, яка виявляється в однаковій реактивності нервової системи у відповідь та збуджувальні та гальмівні впливи;4) лабільність нервового процесу, яка оцінюється швидкістю виникнення та припинення нервового процесу збудження або гальмування.Загальну здібність часто позначають терміном "обдарованість". Як писав С.Л.Рубінштейн: "Під обдарованістю в такому випадку, на відміну від спеціальних здібностей або дарувань, розуміють загальну даровитість; у зарубіжній літературі її зазвичай ототожнюють з інтелектом".Наступний рівень розвитку здібностей - талант. Відзначимо, що талант - це певне поєднання здібностей, їх сукупність. Окремо взята, ізольована здібність не може бути аналогом таланту, навіть якщо вона й досягла дуже високого рівня розвитку та яскраво виражена. Найвищий рівень розвитку здібностей називають геніальністю. Про геніальність кажуть тоді, коли творчі досягнення людини складають цілу епоху в житті суспільства, розвитку культури. Геніальних людей дуже мало. Прийнято вважати, що за всю п'ятитисячну історію цивілізації їх було не більше 400 осіб. Високий рівень обдарованості, який характеризує генія, неминуче пов'язаний із незвичайністю в різних галузях діяльності. Серед геніїв, які досягли подібного універсалізму, можна назвати Арістотеля, Леонардо да Вінчі, Р. Декарта, Г. Лейбніца, М.В.Ломоносова. Наприклад, М.В.Ломоносов досягнув видатних успіхів у різних галузях знань: хімії, астрономії, математиці і водночас був художником, літератором, чудово знав поезію. Але це не означає, що всі індивідуальні якості генія розвинені однаковою мірою. Геніальність, як правило, має свій "профіль", певна сторона в ній домінує, певні здібності виявляються яскравіше.

9.Поняття про темперамент Темперамент - характеристика індивіда з боку динамічних властивостей його психіки - інтенсивності, швидкості, темпу, ритму та врівноваженості психічних проявів   Протягом тривалої історії свого вивчення темперамент завжди пов'язувався з органічними або      фізіологічними особливостями організму.Корінням дана фізіологічна гілка учіння про темперамент входить в античний період. Гіпократ (V ст. до н. е.) описав чотири типи темпераменту, виходячи з фізіологічних уявлень того часу. Вважалося, що в організмі людини міститься чотири основні рідини, або "соки": кров, слиз, жовта жовч, чорна жовч. Змішуючись в кожної людини в певних пропорціях, вони і складають її темперамент. Конкретну назву кожен темперамент отримав за назвою тієї рідини (від лат. humor - рідина), яка нібито переважає в організмі. Відповідно були виділені наступні типи темпераменту: сангвінічний (від лат. sanguis-кров), флегматичний (від грец. phlegma - слиз), холеричний (від грец. chole - жовч) і меланхолічний (від грец. - melaina chole - чорна жовч). Оптимальне співвідношення цих рідин визначає здоров'я, тоді як непропорційне є джерелом різних захворювань. Але з часом з'явилися висновки про те, які психічні властивості мають бути у людини, в організмі якої переважає жовч, кров і т. д. Звідси і з'явилися психологічні описи - "портрети" різних темпераментів. Перша така спроба належить теж античному лікарю Галену (II ст. н. е.).Представник конституціональної теорії Е. Кречмер вважав, що темперамент і характер людини залежать від особливостей будови її тіла. Він описав такі типи будови тіла: астенічний, атлетичний і пікнічний. Перший тип є фізично кволим, з тонкими руками і ногами, з плоскою грудною клітиною і тонким животом. Другий тип (атлетичний) - фізично сильна людина з міцним скелетом і добре розвинутою мускулатурою. Третій (пікнічний) має щільну фігуру, великий живіт і коротку міцну шию.Схожу теорію розвивав вчений У. Шелдон. Він також виділив три типи статури. Людей першого типу назвав "вісцеротоніками" (від лат. viscera - нутрощі), другого - "соматотоніками" (від грец. - soma - тіло), третього типу - "церебротоніками" (від лат. - cerebrum - мозок). У першого типу спостерігалося переважання органів травлення, у другого - переважання рухового апарату і міцної мускулатури, у третього - переважання діяльності нервових центрів. Якщо окремі параметри мають однакову інтенсивність, то це змішаний тип.Таким чином, У. Шелдон пов'язав один з виділених ним типів анатомо-фізіологічної і психічної будови людини з діяльністю нервової системи

10. Визначення темпераменту по Б.М.Теплову Б.М. Теплов дає наступне визначення темпераменту: «Темпераментом називається характерна для даної людини сукупність психічних особливостей, пов'язаних з емоційною збудливістю, тобто швидкістю виникнення почуттів ». Таким чином, темперамент має два компоненти - активність та емоційність. Активність поведінки характеризує ступінь енергійності, стрімкості, швидкості або, навпаки, повільності та інертності. У свою чергу, емоційність характеризує протікання емоційних процесів, визначаючи знак (позитивний або негативний) і модальність (радість, горе, страх, гнів та ін.) С.Л. Рубінштейн підкреслював, що для темпераменту особливо істотні вразливість людини і його імпульсивність і що вразливість характеризується силою і стійкістю того впливу, що враження справляє на людину, а імпульсивність - силою спонукання і швидкістю переходу від спонукання до дії.

11 Основні типи темпераменту: холеричний, сангвінічний, меланхолійний, флегматичний. Їх характеристика.Темперамент у теорії ПавловаІ. П. Павлов вивчив фізіологічні основи темпераменту, він звертав увагу на залежність темпераменту від типу нервової системи. Павлов виділив чотири основні типи вищої нервової діяльності:«рухливий» (сильний, живий, врівноважений тип нервової системи, відповідає темпераменту сангвініка);«інертний» (сильний, спокійний, врівноважений тип нервової системи, відповідає темпераменту флегматика);«неврівноважений» (рухливий, нестримний, сильний тип нервової системи — відповідає темпераменту холерика);«слабкий» (неврівноважений, малоактивний тип нервової системи, зумовлює темперамент меланхоліка).Розрізняють 4 типи темпераменту: сангвінічний, меланхолічний, холеричний, флегматичний.САНГВІНІЧНИЙ темперамент. Сангвінік окреслюється Павловим як «гарячий, дуже продуктивний діяч, але лише тоді, коли він має цікаву справу, тобто постійне збудження. Я. Стреляу дає наступну характеристику: "Людина з підвищеною реактивністю, причому активність і реактичність у неї врівноважені. Він збуджено відповідає на все, що привертає його увагу, має живу міміку та виразні рухи. Йому притаманні швидкі рухи, гнучкість розуму, кмітливість. Швидкий темп мовлення, швидке включення в нову роботу. Висока пластичність виявляється в мінливості почуттів, настроїв, зацікавлень і прагнень, легко сходиться з новими людьми, швидко звикає до нових вимог і обставин. Екстраверт. Почуття легко виникають, легко змінюються.ХОЛЕРИЧНИЙ темперамент характеризується І. П. Павловим як: «бойовий тип, запальний, дратівливий. Я.Стреляу характеризує як: «відрізняється малою чутливістю, високою реактивністю й активністю. Але реактивність явно переважає над активністю, тому він нестримний. Невитриманий, нетерплячий, характерна різка зміна настрою. Запальний, швидкий темп і різкість у рухах. Він менш пластичний і більш інертний, ніж сангвінік. Звідси велика стійкість прагнень та інтересів, більша наполегливість, можливі труднощі в переключенні уваги».ФЛЕГМАТИЧНИЙ темперамент за характеристикою І. П. Павлова — спокійний, врівноважений, завжди рівний, наполегливий і впертий трудівник життя. За Я.Стреляу: "володіє високою активністю, значно переважаючою над малою реактивністю, малою чутливістю й емоційністю". Його важко розсмішити й засмутити. При великих неприємностях залишається спокійним. Зазвичай у нього бідна міміка, рухи невиразні й уповільнені, так само, як і мова. При цьому він енергійний і працездатний. інтроверт.МЕЛАНХОЛІЧНИЙ темперамент зазначений І. П. Павловим як «явно гальмівний тип нервової системи... Меланхолік характеризується Я. Стреляу: «Людина з високою чутливістю та малою реактивністю. Підвищена чутливість при великій інертності приводить до того, що незначний привід може викликати в нього сльози, він надмірно вразливий, хворобливо чутливий. Міміка й рухи його невиразні, голос тихий, рухи бідні. Зазвичай невпевнений у собі, боязкий, найменші труднощі змушують його опускати руки. Він не енергійний, не наполегливий, легко втомлюється й малопрацездатний. Йому притаманна легко розпорошувана й нестійка увага, вповільнений темп усіх психічних процесів. Більшість меланхоліків — інтроверти.

12.Короткий огляд вчень про темперамент.  Творцем вчення про темперамент вважається старогрецький лікар Гіппократ (бл. 460-377 рр.. До н.е.). Він стверджував, що люди розрізняються співвідношенням чотирьох основних «соків організму» - крові, флегми, жовтої жовчі і чорної жовчі. Співвідношення цих «соків організму» по-грецьки позначалося словом «красис», яке пізніше замінили латинським словом temperamentum - «домірність», «правильна міра». Клавдій Гален (бл. 130-бл. 200 рр..) Розробив типологію темпераментів, яку він виклав у відомому трактаті «De temperamentum».  Відповідно до його навчання, їм темпераменту залежить від переваги в організмі одного із соків. Їм були виділені 13 типів темпераменту, але потім вони були зведені до чотирьох. Ці чотири назви типів темпераменту всім добре відомі: сангвінік (від лат. Sanguis - кров), флегматик (від грец. Phlegma - слиз, мокрота), холерик (від грец. Chole - жовч) і меланхолік (від грец. Melas chole - чорна жовч Іммануїл Кант (22.06.1724-12.021804), говорив, що з фізіологічної точки зору, коли мова йде про темперамент, мають на увазі фізичну конституцію (слабка або сильна статура) і комплекцію (рідке, за допомогою життєвої сили закономірно рухливе в тілі, до чого відносять також тепло або холод при обробці цих соків.)  Типологія, запропонована Е. Кречмером,Е Кречмер провів безліч вимірів частин тіла, що дозволило йому виділити чотири конституційні типи: Лептосоматик, Пікнік, Атлетик, Диспластик.  1. Лептосоматик характеризується тендітною статурою, високим ростом, плоскою грудною кліткою, вузькими плечима, довгими худими нижніми кінцівками.  2. Пікнік - людина з вираженою жировою тканиною, надмірно гладкий, характеризується малим і середнім ростом, розплилися тулубом з великим животом і круглою головою на короткій шиї.  3. Атлетік - людина з розвиненою мускулатурою, міцним статурою, характерні високий або середній ріст, широкі плечі, вузькі стегна.  4. Диспластик - людина з безформну, неправильним будовою. Індивіди цього типу характеризуються різними деформаціями статури (наприклад, надмірний ріст, непропорційна статура).  З названими типами будови тіла Кречмер співвідносить три виділених їм типу темпераменту, які він називає: шизотимик, іксотімік і циклотимик. Шизотимик має астенічна статура, вона замкнутий, схильний до коливань настрою, упертий, не схильний до зміни установок і поглядів, із працею пристосовується до оточення. Иксотимик -спокійний, невпечатлітельний людина зі стриманими жестами і мімікою, з невисокою гнучкістю мислення, часто дріб'язковий. циклотимик,-його емоції коливаються між радістю і сумом, він легко контактує з людьми і реалістичний у поглядах. За Шелдон, цим типам статур відповідають визначені типи темпераментів, названі їм у залежності від функцій визначених органів тіла: вісцеротонія (від лат. Viscera - нутрощі), соматотонія (від грец. Soma - тіло) і церебротонія (від лат. Cerebrum - мозок) . Осіб з переважанням певного типу статури Шелдон називає відповідно вісцеротонікамі, соматотонікамі і церебротонікамі і вважає, що кожна людина має всі названими групами властивостей.

13.Вчення про темперамент Гіппократа. Вчення про темперамент має свою історію. Ще в стародавні часи вчені звернули увагу на відмінності між людьми. Так, усім відомий грецький лікар Гіппократ (бл. 460 - бл. 377 рр. до н.е.) зробив першу спробу з'ясувати, чим зумовлюються індивідуальні відмінності в поведінці людей. Він та його послідовник Гален (давньоримський лікар, бл. 130 - бл. 200 pp. н.е.) дійшли висновку, що ці відмінності зумовлені різним співвідношенням основних видів рідин в організмі людини. Якщо переважає кров (лат. sanguis) - людина поводиться як сангвінік, слиз (гр. phlegma) - флегматик, жовта жовч (гр. choie) - холерик, чорна жовч (гр. melania choie) - меланхолік. Оптимальне співвідношення цих рідин визначає здоров'я, тоді як непропорційне є джерелом різних захворювань. В результаті досліджень Б. М. Теплова, а пізніше - В. Д. Небиліцина, були виділені й описані й інші властивості нервових процесів, зокрема: лабільність і динамічність.

14.Типологія Е.Кречмера. Основним джерелом спостережень за зв'язком статури, темпераменту і характеру була психіатрична практика. Ідеологом конституційної типології став німецький психіатр Ернст Кречмер (1888-1964), який 1921 р. опублікував працю "Будова тіла і характер". Він звернув увагу, що маніакально-депресивному (циркулярному) психозу і шизофренії відповідають певні типи статури, а тому стверджував, що тип Статури визначає психічні особливості людей і схильність їх до відповідних психічних захворювань. Оскільки багато душевних хвороб можна трактувати як надмірні, патологічні посилення певної риси особистості, то можна вловити зв'язок тілесних і психологічних особливостей і в здорових людей.Спостерігаючи в клінічних умовах за поведінкою людей з різною статурою, Кречмер звернув увагу на основні групи психічних якостей, які, на його думку, і становлять основний зміст темпераменту:1) психастезія (надмірне підвищення або пониження чутливості стосовно психічних подразників);2) фон настрою (схильність до веселощів або печалі);3) психічний темп (прискорення або затримка психічних процесів загалом і окремо взятих);4) загальний руховий темп (психомоторна сфера) - рухливість або загальмованість, траєкторія рухів.За морфологією Кречмер виокремив такі психосоматичні типи і відповідні їм темпераменти: лептосоматик, пікнік, атлетик і диспластик.Лептосоматик (грец. leptos - крихкий, слабкий і soma - тіло) - худий і високий. Має тендітну статуру, високий зріст, пласку грудну клітку і витягнуте обличчя. Індивідів з крайньою вираженістю цих особливостей Кречмер називав астеніками (грец. asthenes - слабкий). Він холодний, самодостатній, замкнутий (до аутизму), упертий, важко пристосовується до дійсності, нереалістичний і схильний до абстракції. При розладах психіки виявляється схильність до шизофренії.Пікнік (грец. pyknos - щільний, товстий) - "широка" і важка людина. У неї значні жирові відкладення, кругла голова на короткій шиї. Він доброзичливий, товариський, не схильний до самоаналізу, емоції коливаються між смутком і веселощами, любить приймати спонтанні ситуативні рішення.Атлетик (грец. athletes - борець) - здоровань з добре розвиненою мускулатурою, високим або середнім зростом, широким плечовим поясом і вузькими стегнами, опуклими лицьовими кістками. Атлетику властивий іксотимічний (грец. ixos - тягучий) темперамент. Він спокійний, реалістичний, стриманий, мислить прямолінійно, важко пристосовується до зміни обстановки. При душевних розладах може несподівано вибухати, проявляючи схильність до епілепсії.Диспластик (грец. dys - префікс на позначення розладу, порушення і plastos - сформований) - "безформний", неправильний. Індивіди цього типу характеризуються різними деформаціями будови тіла (наприклад, надмірним зростом).

15. Концепція типів статури і темпераменту по У.Шелдону 

В основі поглядів Шелдона лежить припущення про те, що тіло і темперамент - це 2 параметри людини, зв'язаних між собою. Структура тіла визначає темперамент, що є його функцією. У.Шелдон виходив з гіпотези про існування основних типів статури, описуючи які він запозичав терміни з ембріології. Їм виділені 3 типи :
1. ЕНДОМОРФНИЙ (з ендодермы утворяться переважно внутрішні органи);
2. МЕЗОМОРФНИЙ (з мезодерми утвориться м'язова тканина);
3. ЕКТОМОРФНИЙ (з эктедермы розвивається шкіра і нервова тканина).
При цьому людям з ендоморфным типом властиво відносно слабка статура з надлишком жирової тканини; мезаморфному типу властиво мати струнке і міцне тіло, велику фізичну стійкість і силу; а ектоморфному - тендітний організм, плоску грудну клітку, довгі тонкі кінцівки зі слабкою мускулатурою.
По У. Шелдону, цим типам статур відповідають визначені типи темпераментів, названі їм у залежності від функцій визначених органів тіла: висцетрония (лат. viscera- "внутрішності"), соматонія (греч. soma - "тіло") і церебротония (лат. cerebrum - "мозок").3 темпераментальні компоненти:- Вісцеротонія - любов до комфорту, їжі, товариськістю і вразлива.
- Соматотонія - підвищена схильність до м'язової активності і в цілому пов'язана з жагою влади, безжальністю, яка доходить іноді до жорстокості, і любов'ю до небезпеки і ризику.- Церебротонія - надмірна стриманість у прояві почуттів, скутість і страх соціальних контактів.Кожен тип статури відповідає типу темпераменту:Ектоморф - церебратонія - Тобто людина з довгими, тонкими кінцівками стриманий у вияві почуттів, скутий і боїться соціальних контактів.Ендоморф - вісціратонія - Тобто людина з м'якими округлостями в різноманітних частинах тіла характеризується любов'ю до комфорту, їжі, товариськістю і вразлива.Мезаморф - соматотонія - Тобто людина з переважанням мускулатури, кісток і сполучних тканин характеризується підвищеною схильністю до м'язової активності і в цілому пов'язаний з жагою влади, безжальністю, яка доходить іноді до жорстокості, і любов'ю до небезпеки і ризику. пов'язав один з виділених ним типів анатомо-фізіологічної і психічної будови людини з діяльністю нервової системи .

16.Дослідження проблеми темпераменту в працях І.П.Павлова. Вчення 1. П. Павлова про типи нервової системи та вищої нервової діяльності спричинило істотні зміни наукового тлумачення темпераменту. Поєднання різної міри вияву сили, врівноваженості та рухливості процесів збудження та гальмування дало підставу виокремити чотири головні типи нервової системи, а саме:1. Сильний, врівноважений, але рухливий - жвавий тип.2. Сильний, врівноважений, інертний - спокійний, але малорухливий тип.3. Сильний, неврівноважений тип з переважанням збудження над гальмуванням - збудливий, нестриманий тип.4. Слабкий тип.Цю типологію нервової системи І. П. Павлов пов'язував з темпераментом. Вживаючи термінологію Гіппократа щодо темпераментів, він писав, що сангвінік - палкий, врівноважений, продуктивний тип, але лише тоді, коли в нього є багато цікавих справ, які його збуджують.Флегматик - врівноважений, наполегливий, продуктивний працівник. Холерик - яскраво бойовий тип, задерикуватий, легко й швидко збуджується.Меланхолік - помітно загальмований тип нервової системи. Для нього кожне явище в житті стає гальмівним агентом, він недовірливий, в усьому бачить погане, небезпечне.Холеричний і меланхолійний темпераменти І. П. Павлов розглядав як крайні, в яких несприятливі ситуації та умови життя можуть викликати психопатологічні вияви - неврастенію в холерика та істерію в меланхоліка. У золотій середині, за висловом Павлова, перебувають сангвінічний та флегматичний темпераменти - їх врівноваженість є виявом здорової, по-справжньому життєздатної нервової системи.Але пояснювати природу темпераменту з позицій типологічних особливостей нервової системи недостатньо.Центральна нервова система функціонує у взаємозв'язку з ендокринною та гуморальною системами організму. Гіпофункція щитовидної залози, наприклад, спричиняє млявість, монотонність рухів, а гіперфункція мозкового придатка спричиняє зниження імпульсивності, вповільнення рухової реакції. Діяльність статевих залоз - статеве дозрівання, старіння, кастрація - помітно позначається на функціях усього організму, в тому числі й на особливостях темпераменту. Не-вмотивовані вчинки підлітків - це динамічні вияви темпераменту під впливом статевого дозрівання.Вплив темпераменту на діяльність людиниДіяльність (трудова, навчальна, ігрова) вимагає не лише певного рівня знань і рівня розумового та емоційно-вольового розвитку людини, а й наявності певних типологічних особливостей нервової системи, а отже, й темпераменту.Залежно від змісту та умов діяльності сила, врівноваженість і рухливість нервової системи (темпераменту) людини виявляються по-різному

17.Основні властивості темпераменту і їх вияв по Б.М.Теплову. Павлов, доводячи наявність закономірностей у прояві індивідуальних відмінностей, висунув гіпотезу про те, що в основі їх лежать фундаментальні властивості нервових процесів - збудження та гальмування, їх врівноваженість та рухливість.Таким чином, система узагальнених властивостей темпераменту може бути представлена у такій схемі:1.  Активність людини, проявляється в: а) енергійності, б) пластичності, в) швидкості.2.  Емоційність, що проявляється у виразності, силі та спрямованості емоційних переживань.3.  Соціабельність, що виявляється у: а) домінуванні, б) потребі у спілкуванні, в) покладання відповідальності у локусі контролю тощо.  Розвиваючи вчення І. Павлова, російський психолог Борис Теплов (1896—1965) виокремив такі вияви людських властивостей:
— сила (витривалість);— динамічність (легкість інерції нервових процесів);— рухомість (швидкість зміни причин, зміна місця подразнення);— лабільність (швидкість виникнення і припинення певного психічного процесу).   Дослідження Б. Теплова і його співвітчизника Володимира Небиліцина (1930—1972) виявили, що сила, працездатність нервової системи людини мають не тільки позитивні, а й негативні моменти. Тому в людей слабкої нервової системи низька працездатність компенсується зростанням чутливості, що виявляється у точнішій і правильнішій реакції на зміни в навколишній дійсності. Темперамент не зумовлює соціальної повноцінності людини, немає ні “добрих”, ні “поганих” темпераментів — існують різні способи поведінки і діяльності.   Сангвінічний темперамент характеризує висока працездатність. Сангвінік легко переключається в діяльності і спілкуванні, але недостатньо чутливий до зовнішніх змін. Йому цілком підходять заняття, пов'язані із спілкуванням і взаємодією з іншими людьми.
   Флегматик відрізняється врівноваженою поведінкою, слабкими емоційними переживаннями, стійким (без великих радощів і смутку) настроєм. Він терпеливий, повільно адаптується до певних умов, недостатньо товариський, стриманий у поведінці.  Людям холеричного темпераменту характерна неврівноважена поведінка, сильні, короткочасні емоційні переживання, хиткий настрій із перевагою бадьорості. Мова їх голосна, різка, нерівномірна.    Меланхолійний темперамент вирізняють невисока працездатність нервової системи, слабка терпеливість, легкість зміни видів діяльності, чутливість до всього, що відбувається довкола. Поведінка меланхоліка дуже неврівноважена, замкнена, істерична, тривожна, емоційні переживання — глибокі й тривалі, у настрої переважає песимізм.
   Щоб визначити тип темпераменту людини, насамперед слід переконатися, що в неї наявні такі риси:
— активність. Про неї судять з того, наскільки енергійно людина прагне до нового, намагається вплинути на оточення і змінити його, перебороти перешкоди;
— емоційність. Виявляється в чуйності, прихильності до впливів, у швидкості, з якою відбувається зміна одного емоційного стану іншим;
— особливості моторики. Виявляються у швидкості, різкості, амплітуді м'язового руху.

18.Концепція темпераменту В.М.Русалова.Теоретично обґрунтованою сучасною концепцією, на думку багатьох дослідників, є вчення про темперамент, яке розвиває школа В. Русалова. Згідно з ним, темперамент – психо-соціо-біологічна категорія, одне з незалежних базових утворень психіки, що визначає багатство змістових характеристик людини. Темперамент не тотожний особистості загалом, яку формує сукупність усіх форм соціальних зв'язків і відносин людини, та індивідуальності.Основне пристосувальне завдання темпераменту полягає в енергетичному регулюванні. Виходячи з цього розуміння суті темпераменту, темпераментальними проявами можна вважати тільки ті психологічні властивості, які задовольняють певні вимоги. Згідно з теорією В. Русалова, темперамент:1) відображає формальний аспект діяльності і не залежить від її мети, значення, мотиву;2) характеризує індивідуально-типову міру енергетичної напруги і ставлення до світу і себе;3) універсальний і виявляється в усіх сферах життєдіяльності4) може проявлятися вже в дитинстві;5) стійкий протягом тривалого періоду життя людини;6) високо корелює з властивостями біологічних підсистем (нервової, гуморальної, тілесної та ін.);7) передається спадково.При створенні теорії темпераменту В. Русалов спирався на вчення П. Анохіна про акцептор дії (функціональну систему породження і корекції будь-якого поведінкового акту) і дані нейропсихофізіології. Це дало йому змогу трактувати темперамент як систему формальних поведінкових вимірювань, що відображають фундаментальні особливості різних блоків функціональної системи

19.Фізіологічні основи темпераменту. Властивості

нервової 

системи як основа темпераменту. Вчення 1. П. Павлова про типи нервової системи та вищої нервової діяльності спричинило істотні зміни наукового тлумачення темпераменту. Поєднання різної міри вияву сили, врівноваженості та рухливості процесів збудження та гальмування дало підставу виокремити чотири головні типи нервової системи, а саме:1. Сильний, врівноважений, але рухливий - жвавий тип. 2. Сильний, врівноважений, інертний - спокійний, але малорухливий тип. 3. Сильний, неврівноважений тип з переважанням збудження над гальмуванням - збудливий, нестриманий тип. 4. Слабкий тип.Цю типологію нервової системи І. П. Павлов пов'язував з темпераментом. Вживаючи термінологію Гіппократа щодо темпераментів, він писав, що сангвінік - палкий, врівноважений, продуктивний тип, але лише тоді, коли в нього є багато цікавих справ, які його збуджують.Флегматик - врівноважений, наполегливий, продуктивний працівник. Холерик - яскраво бойовий тип, задерикуватий, легко й швидко збуджується.Меланхолік - помітно загальмований тип нервової системи. Для нього кожне явище в житті стає гальмівним агентом, він недовірливий, в усьому бачить погане, небезпечне.Холеричний і меланхолійний темпераменти І. П. Павлов розглядав як крайні, в яких несприятливі ситуації та умови життя можуть викликати психопатологічні вияви - неврастенію в холерика та істерію в меланхоліка. У золотій середині, за висловом Павлова, перебувають сангвінічний та флегматичний темпераменти - їх врівноваженість є виявом здорової, по-справжньому життєздатної нервової системи.Але пояснювати природу темпераменту з позицій типологічних особливостей нервової системи недостатньо.Центральна нервова система функціонує у взаємозв'язку з ендокринною та гуморальною системами організму. Гіпофункція щитовидної залози, наприклад, спричиняє млявість, монотонність рухів, а гіперфункція мозкового придатка спричиняє зниження імпульсивності, вповільнення рухової реакції. Діяльність статевих залоз - статеве дозрівання, старіння, кастрація - помітно позначається на функціях усього організму, в тому числі й на особливостях темпераменту. Не-вмотивовані вчинки підлітків - це динамічні вияви темпераменту під впливом статевого дозрівання.Вплив темпераменту на діяльність людиниДіяльність (трудова, навчальна, ігрова) вимагає не лише певного рівня знань і рівня розумового та емоційно-вольового розвитку людини, а й наявності певних типологічних особливостей нервової системи, а отже, й темпераменту.

20.Поняття про характер Термін "характер"- грецького походження, він означає "риса", "ознака", "відбиток". Введений він для визначення властивостей людини колегою Арістотеля Теофрастом. У "Характеристиках" він описав з погляду мораліста 31 тип людських характерів - людей хвалькуватих, балакучих, нещирих, нудних, улесливих тощо.Пізніше філософи і психологи, пояснюючи і класифікуючи людські характери, головними чинниками їх формування вважали особливості будови тіла, функції людського організму, моральні засади людських стосунків або їх розумові здібності і досвід.Кожній людині, крім динаміки дій, що виявляється в темпераменті, притаманні істотні особливості, які впливають на її діяльність та поведінку. Про одних кажуть, що вони працьовиті, дисципліновані, скромні, чесні, сміливі, колективісти, а про інших - ліниві, хвалькуваті, неорганізовані, честолюбні, самовпевнені, нечесні, егоїсти, боягузи.Ці й подібні риси виявляються настільки яскраво і постійно, що визначають собою типовий різновид особистості, індивідуальний стиль її соціальної поведінки.Такі психологічні особливості особистості називають рисами характеру. Ці риси характеризують і мету, до якої прагне людина, і способи досягнення мети. Знати це важливо, оскільки особистість характеризується не тільки тим, що вона робить, а й тим, як вона це робить.Сукупність постійних рис становить характер особистості.Характер- це сукупність постійних індивідуально-психологічних властивостей людини, які виявляються в її діяльності та суспільній поведінці, ставленні до колективу, інших людей, праці, навколишньої дійсності та до самої себе.Характер найбільш тісно пов'язаний з темпераментом, що, як відомо, визначає зовнішню, динамічну форму вираження сутності людини.Характер людини можна зрозуміти тільки в її суспільній діяльності, суспільних відносинах.Про характер людини робимо висновок і по тому, як вона мислить і поводиться за різних обставин, якої думки вона про інших людей і про саму себе, в який спосіб здебільшого поводиться.Знати характер людини дуже важливо. Це дає можливість передбачати, як людина буде себе поводити за певних умов, чого від неї можна чекати, як вона виконуватиме дані їй доручення. Художня література дає прекрасні описи поведінки людей з різними характерами. Історія знає багатьох політичних, громадських і військових діячів, які завдяки силі позитивних рис свого характеру сприяли прогресу суспільства, тоді як особи з негативними рисами характеру або зі слабким характером призводили до його занепаду.

21. Визначення характеру. Характер - це сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, які складаються і виявляються в діяльності та спілкуванні, зумовлюючи типові для неї способи поведінки.Характер - це індивідуальне поєднання найбільш стійких, істотних особливостей особистості, які визначають ставлення:1) до самого себе (міра вимогливості, критичності, самооцінка);2) до інших людей (індивідуалізм або колективізм, егоїзм або альтруїзм, жорстокість або доброта, грубість або ввічливість тощо);3) до дорученої справи (лінь або працьовитість, акуратність, відповідальність або безвідповідальність, організованість); 4) у характері відображаються вольові якості, (готовність долати перешкоди, душевний та фізичний біль, наполегливість, самостійність, рішучість, дисциплінованість).Характер - це не проста сума різних психічних властивостей людини, не надбудова над інтелектуальними, емоційними і вольовими рисами. Він являє собою своєрідний їх синтез, породжений взаємодією людини з навколишнім світом упродовж життя.

22 Особливості характеру як психічного феномена Людина не народжується з характером, він формується в процесі її активної діяльності.   Характер (грец. charakter — риса, особливість) — сукупність стійких індивідуальних властивостей особистості, що виявляються в типових способах діяльності та спілкування, в типових обставинах і визначаються ставленням особистості до них.Характер людини виявляється в системі відносин з навколишньою дійсністю у ставленні: до інших людей (товариськість чи замкнутість, правдивість чи облудність, тактовність чи брутальність тощо); до справи (відповідальність чи несумлінність, працьовитість чи лінощі тощо); до власності (щедрість чи жадібність, ощадливість чи марнотратність, акуратність чи неохайність); до себе (скромність чи самозакоханість, гордість чи приниженість тощо).  Характер - це сукупність індивідуальних, стійких стереотипів поведінки, штамп емоційних реакцій, стилю мислення, які склалися в процесі соціалізації, і зафіксована в звичках і манерах, у системі взаємовідносин з оточуючими. 2 Головна особливість характеру як психічного феномену полягає в тому, що він завжди виявляється в діяльності, у ставленні людини до навколишнього його дійсності і людям. Характер є прижиттєвим утворенням і може трансформуватися протягом всього життя. Формування характеру тісно пов'язано з думками, почуттями і прагненнями людини. Тому в міру того як формується певний устрій життя людини, формується і його характер. Знаючи характер людини, можна передбачити, як він буде вести себе при тих чи інших обставин, а отже, направляти поведінку людини. Характер людського життя завжди багатогранний. У ньому можуть бути виділені окремі риси або сторони, які є пов'язаними разом, утворюючи цілу структуру характеру. У рамках культурно-антропологічного напрямку розробляються поняття соціального і індивідуального характеру. Першим, хто спробував розмежувати ці поняття між собою, був Еріх Фромм.

23.Структура характеру. Характер як одна з істотних особливостей психічного складу особистості є цілісним утворенням, що характеризує людське "Я" як єдність. Розуміння характеру як єдності його рис не виключає виокремлення в ньому деяких ланцюгів з метою глибшого пізнання його сутності. І. П. Павлов, не заперечуючи цілісності характеру, обстоював необхідність виокремлення його структурних компонентів.Визначити структуру характеру означає виокремити в ньому головні компоненти, без яких цілісність характеру уявити не можна.У структурі характеру потрібно виокремлювати зміст і форму. Зміст характеру особистості визначають суспільні умови життя та виховання. Вчинки людини завжди чимось мотивуються, на щось або на когось спрямовуються.У структурі характеру виокремлюють такі його компоненти:1. спрямованість2. переконання3. розумові риси4. емоції5. волю6. темперамент7. повноту8. цілісність9. визначеність10. силу Спрямованість -.Вона виявляється у вибірковому позитивному або негативному оцінному ставленні особистості до вчинків і діяльності людей і до самої себе. Переконання - це знання, ідеї, погляди, що є мотивами поведінки людини, стають рисами її характеру й визначають ставлення до дійсності, вчинки, поведінку. Переконання виявляються в принциповості, непідкупності, правдивості, вимогливості до себе.Розумові риси характеру виявляються в розсудливості, спостережливості, поміркованості..Емоції стають підґрунтям таких рис характеру, як гарячковість, запальність, надмірна або вдавана співчутливість, всепрощення або брутальність, грубість, "товстошкірість", нечутливість до страждань інших, нездатність співчувати.Воля як складова структури характеру зумовлює його силу, непохитність..Темперамент як складова структури характеру є динамічною формою його вияву.Характер - це єдність типологічного та набутого життєвого досвіду. Повнота характеру - це всебічний розвиток головних його структурних компонентів - розумових, моральних, емоційно-вольових. Розсудливість такої людини завжди узгоджена з емоційною врівноваженістю та самовладанням.Внутрішня єдність рис характеру визначає його цілісність. Вона виявляється в єдності слова й діла або її відсутності у вчинках.Особливо важливою рисою характеру є його визначеність. Сила і незалежність особистості, що виявляються в її прагненнях і переконаннях, у боротьбі за досягнення поставленої мети свідчать про визначеність її характеру.Визначеність характеру людини як суб'єкта діяльності позначається на принциповості та сумлінності Сила характеру виявляється в енергійних діях, завзятті та активності діяльності, боротьбі за доведення справи до завершення, незважаючи на жодні перешкоди. Такі люди не бояться труднощів, уміють їх подолати. Це новатори в праці, ентузіасти, ініціатори

24.Взаємозв'язок характеру і темпераменту Зв’язок між темпераментом і характером визначається іх спіль-ною фізіологічною основою – типом нервової системи. Від власти-вості темпераменту залежать динамічні (швидкість, сила, інтенсив-ність) особливості рис характеру. Так, флегматик важко вступає в знайомство, а сангвінік – легко. Властивості темпераменту можуть сприяти або протидіяти розвитку певних рис характеру (холерику легше стати хоробрим ніж меланхоліку). Тип темпераменту – одна із найважливіших умов походження індивідиально-своєрідних рис ха-рактеру. Від чого залежить характер: від вроджених рис чи виховання? Характер більш залежить від виховання, а темперамент – вроджений. У близнюків з однаковим генотипом темперамент однаковий, а характер різний. Тому при однаковій спадковості формуються різні риси характеру.

25+26 Загальне поняття і класифікація рис характеру Характер як одна з істотних особливостей психічного складу особистості є цілісним утворенням, що характеризує людське "Я" як єдність. Розуміння характеру як єдності його рис не виключає виокремлення в ньому деяких ланцюгів з метою глибшого пізнання його сутності. Тобто створення структури рис характеру спирається на його умовний розподіл. І. П. Павлов, не заперечуючи цілісності характеру, обстоював необхідність виокремлення його структурних компонентів.Визначити структуру характеру означає виокремити в ньому головні компоненти, без яких цілісність характеру уявити не можна:Структура рис характеруСпрямованість є головною складовою структури характеру особистості. Вона виявляється у вибірковому позитивному або негативному у ставленні особистості до дійсності, до вчинків і діяльності, до людей і до самої себе.В свою чергу, спрямованість, що є інтегральною характеристикою людини, поєднує ставлення 1) до праці, 2) до себе, 3) до інших людей та 4) до природи, речей.Ставлення до праці проявляється через позитивні чи негативні риси характеру - працелюбність, повагу до праці, старанність, дисциплінованість, організованість або ж зневагу до праці, лінощі, байдужість, недбалість та непослідовність.Ставлення до себе залежить у людини від рівня розвитку її самосвідомості, здатності оцінювати себе. Такі риси характеру, як сором'язливість, почуття власної гідності, вимогливість до себе, відповідальність є позитивними і корисними якостями людини. .Ставлення до людей виникає в результаті численних контактів з іншими особистостями і зумовлюється суспільними умовами життя. Серед позитивів, притаманних культурній людині, є справедливість, дотримування слова, щедрість, ввічливість, доброзичливість, чесність та принциповість. Серед розмаїття рис характеру помітні й ті, що виражають ставлення особистості до природи і речей. Ощадливість, дбайливість, охайність, бережливість, дбайливе ставлення до природи підносять людину, оцінюючись як позитивні. Антиподами цих рис є недбалість, вандалізм, транжирство, неакуратність тощо.Розумові риси характеру виявляються в розсудливості, спостережливості, поміркованості. Спостережливість і розсудливість сприяють швидкій орієнтації в обставинах. Нерозсудливі люди легко хапаються за будь-яку справу, діють під впливом імпульсу. Розумова інертність, навпаки, виявляється в пасивності, байдужості, повільності, коли потрібно прийняти рішення, або у поверховому ставленні до справи без урахування її важливості.Емоції стають підґрунтям таких рис характеру, як гарячковість, запальність, надмірна або вдавана співчутливість, всепрощення або брутальність, грубість, "товстошкірість", нечутливість до страждань інших, нездатність співчувати.Воля як складова структури характеру зумовлює його силу, непохитність. Отже, воля, як вважають науковці, являє собою стрижневий компонент сформованого характеру. Динамічні стереотипи утворюють фундамент звичних дій, рис характеру.

 27 .Вияв характеру через діяльність, ставлення до інших 

людей, інтереси, емоційність і волю. Риси характеру особистості впливають на діяльність, стосунки, способи дій тощо. Типове та індивідуальне в характері існує в єдності. Типове створює тло для індивідуальних виявів рис характеру, і вияв невластивих більшості членів певної соціальної групи рис характеру викликає заперечення, осуд.Особливості типового характеру виявляють позитивне або негативне ставлення: а) до праці; б) до інших людей; в) до самої себе; г) до предметів та явищ дійсності.Ставлення до праці виявляється у повазі до праці, працелюбності або ж зневазі до неї і працівників. Важливі риси ставлення до праці: акуратність, сумлінність, дисциплінованість, організованість.Ставлення до інших людей виникає в контактах між особистостями і зумовлюється суспільними умовами життя, які складаються історично і виявляються в колективі.Серед позитивних рис характеру, притаманних культурній людині, - справедливість, дотримування слова, щедрість, доброзичливість, чесність, принциповість. В їхній основі - гуманістичні моральні якості людей, ідейні переконання, прогресивні прагнення.До негативних рис характеру належать відчуженість, замкнутість, заздрість, скупість, зневага до інших, хвалькуватість, гордість, схильність до безпідставного кепкування та глузування, прискіпливість, схильність до пустопорожніх суперечок, заперечення істини, дріб'язковість, мізантропія. Негативні риси характеру дуже шкодять позитивному спілкуванню людей, їхньому прагненню до спільної боротьби з несправедливістю, спілкуванню в праці.Ставлячись певним чином до вчинків і поведінки інших, людина формує власні риси характеру за аналогією або протиставленням.Ставлення до самого себе - позитивне або негативне - залежить від рівня розвитку самосвідомості, здатності оцінювати себе. Такі риси характеру, як скромність, почуття власної гідності, вимогливість до себе, відповідальність за справу, схильність віддавати всі свої сили колективу, державі, свідчать про високий рівень розвитку самосвідомості особистості.Структура рис характеру виявляється в тому, як людина ставиться:до інших людей, демонструючи увагу, принциповість, прихильність, комунікабельність, миролюбність, лагідність, альтруїзм, дбайливість, тактовність, коректність або протилежні риси;до справ, виявляючи сумлінність, допитливість, ініціативність, рішучість, ретельність, точність, серйозність, ентузіазм, зацікавленість або протилежні риси;до речей, демонструючи при цьому бережливість, економність, акуратність, почуття смаку або протилежні риси;до себе, виявляючи розумний егоїзм, впевненість у собі, нормальне самолюбство, почуття власної гідності чи протилежні риси.

28.Теоретичні й експериментальні підходи до дослідження характеру. Спроби дослідити характер робилися ще в незапам'ятні часи. Було сформовано самостійне вчення про характер - характерологія, яке має тривалу історію свого розвитку. Найважливішими проблемами цього вчення протягом століть були виявлення типів характеру та їх визначення за зовнішніми проявами з метою прогнозування поведінки людини в різних ситуаціях. Необхідно відзначити, що спроби створення типологій характеру не завжди грунтувалися на наукових методах. Значний вплив на дослідження характеру надала фізіогноміка  (Від грец. Physis  - Природа, gnomon - знаючий) - вчення про зв'язок між зовнішнім виглядом людини та її приналежністю до певного типу особистості. Головна ідея даного вчення будується на припущенні про те, що за зовнішніми ознаками можуть бути встановлені психологічні характеристики людини, що належить до того чи іншого типу. Найбільш відомою стала Физиогномические система І. К. Лафатера, який вважав основним шляхом пізнання людського характеру вивчення будови голови, конфігурації черепа, міміки і т. д.  В якості окремого напрямку характерології можна виділити підхід, заснований на визначенні індивідуальних особливостей людини по його позі і положення тіла. На думку деяких психологів, в позі людини розкривається його характер: як він стоїть, як іде, як сидить і навіть в якій позі засинає. Не менш знамениту і багату історію, ніж фізіогноміка, має хіромантія (від грец. Cheir - рука і manteia - ворожіння, пророцтво) - це система передбачення рис характеру людини та її долі за шкірним рельєфом долонь. Наукова психологія відкидає хіромантію, проте вивчення пальцевих візерунків у зв'язку зі спадковістю дало поштовх до виникнення нової галузі знання - дерматогліфіки. Причому виникнення даного напрямок було зумовлено науковими пошуками. Так, в процесі досліджень було виявлено, що формування малюнка долонь кожної людини, як і розвиток мозку, відбувається на третьому-четвертому місяці внутрішньоутробного розвитку та зумовлене одним і тим же впливом генного набору батьків або хромосомними відхиленнями плоду. Тому пальцеві узори слід розглядати скоріше як анатомічну або фізіологічну особливість організму, а дерматогліфіка може бути поставлена ​​в один ряд з конституційним напрямком характерології, яскравим представником якого є Е. Кречмер. Кречмер виділив і описав чотири найбільш часто зустрічаються типу будови тіла, або конституції, людини. Відповідно до типу статури він виділив три основних типи темпераменту. Крім цього він робив спроби пояснити поведінку людини, пов'язавши його з типом статури.  В результаті їм був зроблений висновок про те, що тип тіла якимось чином пов'язаний зі схильністю до психічних захворювань.

 29. Типологія характеру як центральна проблема

експериментальних досліджень і теоретичних пошуків. Типологія характерівВ історії психології є чимало спроб класифікувати різноманітність індивідуальних характерів, звести їх до певної кількості типів. Однак розмаїття рис, що у своїй єдності утворюють характер, щоразу ставало на заваді прагненню виробити універсальну класифікацію. Усі підходидо вирішення цієї проблеми поділяють на чотири групи: конституційні (біологізаторські), соціальні, функціональні, акцентуальні.Найбільшою кількістю робіт представлені біологізаторські та функціональні теорії. Усе розмаїття людських характерів важко охопити навіть детальною типологією. І все-таки ознайомлення з типологією характерів дає змогу глибше пізнати себе, оцінити свої сильні й слабкі риси, у процесі цілеспрямованої роботи над собою долати помічені недоліки. Адже характер — це продукт тривалого і наполегливого самовиховання.Отже, на відміну від вродженого темпераменту, характер є життєвим утворенням. Його властивості зумовлені суспільним середовищем, в якому проживає людина, і формуються під впливом виховання і самовиховання.

 30Концепція К.Леонгарда  Акцентуації характеру Як вважає відомий німецький психіатр К. Леонгард, у 20-50% людей деякі риси характеру настільки загострені (акцентуйовані), що це за певних обставин призводить до однотипних конфліктів і нервових зривів.Акцентуація характеру - перебільшений розвиток окремих властивостей характеру на шкоду іншим, у результаті чого погіршується взаємодія з оточуючими людьми. Психопатія - хвороблива зміна характеру (при зберіганні інтелекту людини), у результаті якої різко порушуються взаємини з оточуючими, психопати можуть бути навіть соціально небезпечні для інших людей..Концепція К. Леонгарда ґрунтується на уявленні, що існують основні та додаткові риси особистості. Основних рис небагато, вони утворюють ядро особистості, визначають її розвиток, адаптацію, психічне здоров'я. Основні типи акцентуацій:Гіпертимний:. Позитивні риси: енергійність, оптимізм, жадоба діяльності, активність. Разом з тим, ці риси можуть поєднуватися з легковажністю, підвищеною дратівливістю, відсутністю самоконтролю і недостатньо серйозним ставленням до своїх обов'язків. Дистимний: характеризується домінуванням сумного настрою, зниженою мовленнєвою активністю, уповільненістю дій та низькою готовністю до спілкуванняРиси, які відштовхують від дистимів: пасивність, сповільненість реакцій, ригідність поведінки (інерція, негнучкість, загальмованість), відчудженість від партнерів по спілкуванню. Циклоїдний: відзначається періодичними чергуваннями гіпертимності та дистимності, що зумовлює зміни в манері спілкування з іншими. У період гіпертимності (на підйомі) проявляє активність, піднесений настрій, бажання спілкуватись. В період дистимності (спаду) змінює манеру спілкування, стає замкнутим, повільним, пригніченим. Збудливий: характеризує легко збуджуваних, запальних людей, які мають труднощі самоконтролю. Застрягаючий: характеризує людей з інертністю намірів і негативних переживань, помірною контактністю. Інертність психологічних переживань викликає у людей цього типу схильність до повчань, боротьби за справедливість. Педантичний: характеризує людей, мотивованих детальними дрібними вимогами досконалості, що поглинають їхню увагу та визначають переживання, стосунки. Тривожний: характеризує людей з домінуванням почуття небезпеки, незалежно від реальної загрози ситуацій, та високим рівнем контролю своїх дій. Привабливі риси: емоційність, неагресивність, самокритичність, обов'язковість.. Емотивний: характеризує людей з високою емоційною чутливістю та нестійкістю емоційних станів. Привабливі риси: чутливість, здатність до співчуття, доброта, соціальна спрямованість, орієнтація на соціальні норми, обов'язковість. Неприємні риси: надмірна чутливість, сльозливість.Демонстративний: характеризується підвищеним рівнем потреби у соціальній увазі, прагненням до лідерства, прагненням влади та соціального визнання, розвитком комунікативних здібностей та вмінь Екзальтований: характеризує людей, які легко досягають піднесеного стану від радісних подій та впадають у відчай від сумних.

31.Концепція А.Є.Личко. Класифікація людських характерів А. Личко виокремлює типи людей, що мають так звану акцентуацію характеру — надмірну виразність окремих рис та їх поєднань, які є крайніми варіантами норми, межують із психопатіями. Акцентуації характеру вирізняються відсутністю одночасного вияву властивих психопатіям тріади ознак: стабільності характеру в часі, тотальності його виявів у всіх ситуаціях, соціальної дезадаптації. їм властива вразливість особистості стосовно не кожного (як при психопатіях), а лише певних психотравмуючих впливів, адресованих так званому “місцю найменшого опору” певного типу характеру, при збереженні стійкості до інших..
   А. Личко виокремлює такі основні типи акцентуацій характеру та їх ознаки:
• циклоїдний (грец. kikloeides — колоподібний) — чергування фаз гарного і поганого настрою з різним періодом;
• гіпертимний (грец. hyper — над, над міру) — постійно піднятий настрій, підвищена психічна активність із бажанням діяльності й тенденцією не доводити справу до кінця;
• лабільний (грец. labilis — постійний) — різка зміна настрою залежно від ситуації;
• астеноневротичний — швидка стомлюваність, дратівливість, схильність до депресій та іпохондрії (хворобливості, пригніченості);
• сенситивний (лат. sensitivus — чутливий) — підвищена вразливість, боязкість, загострене почуття власної неповноцінності;
• психастенічний (грец. psyche —душа, astheneia — безсилля, слабість) — висока тривожність, помисливість, нерішучість, схильність до самоаналізу, до постійних сумнівів і мудрування;
• шизоїдний (грец. schizo — розсікаю) — відгородженість, замкнутість, інтроверсія, емоційна холодність, брак інтуїції в процесі спілкування, що проявляються у відсутності співпереживання, труднощах у встановленні емоційних контактів;
• епілептоїдний — схильність до злобно-тужливого настрою з агресією, яка накопичується, що проявляється у вигляді приступів люті й гніву (іноді з елементами жорстокості), конфліктність, в'язкість мислення, скрупульозна педантичність;
• демонстративний (істероїдний) — виражена тенденція до витіснення неприємних для суб'єкта фактів і подій, до облудності, фантазування й удавання, які використовують з метою привернути до себе увагу, що характеризується авантюрністю, марнославством, “втечею в хворобу” при незадоволеній потребі у визнанні;
• хиткий, нестійкий — схильність легко піддаватися впливу оточення, постійний пошук нових вражень, компаній, уміння легко встановлювати контакти, як правило, поверхових;
• конформний (лат. conformis — подібний, відповідний) — надмірна підпорядкованість і залежність від думки інших, брак критичності й ініціативності, схильність до консерватизму.

 32. Класифікація типів характеру по Е.Фромму. Е.Фромм вводить поняття "соціальний характер" як взаємозв'язок індивідуальної психічної сфери і соціоекономічної структури. З його точки зору, соціальний характер слід розглядати як активний психологічний фактор соціального процесу, що зміцнює функціонуюче суспільство.Таким чином, згідно з концепцією Фромма, не соціальна структура суспільства формує потреби людини, а антропологічна природа потреб визначає способи існування людини. Соціальний характер є результатом динамічної адаптації людської природи до структури суспільства. Фромм виділив такі типи соціальних характерів: рецептивний, експлуататорський, нагромаджувальний, ринковий.В основі кожного соціального характеру лежить особливий психологічний механізм, через який індивіди вирішують проблеми людського існування: мазохістський, садистський, деструктивістський та конформістський. Протягом усієї своєї наукової діяльності Е.Фромм залишається вірним основним теоретичним положенням психоаналізу. Він був твердо переконаний, що критерієм соціального розвитку має бути самопочуття людини – психологічна вдоволеність чи невдоволеність загальною життєвою ситуацією. Фромм прагнув з'ясувати, яку роль відіграють психологічні фактори в соціальному, намагався розкрити психологічний механізм суспільного розвитку. Тому в центр своєї соціально-філософської теорії він поставив психологічну модель людини, аналіз розгортання потенціальних людських якостей у процесі пристосування людини до конкретної соціально-економічної дійсності. Рецептивна орієнтація Людина з рецептивних характером вважає, що все, чого він потребуєповинно бути доставлено ззовні. Він пасивно спирається на авторитети вотриманні знань та допомоги і взагалі шукає в людях підтримки. Любов для ньогоозначає - бути коханим, але не активний процес любові; він украйчутливий до будь-якого недоліку любові або уваги. експлуататорська орієнтація Людина з експлуататорської орієнтацією намагається все отримати від людейза допомогою сили і хитрості. Що стосується любові і прихильності, вінвідчуває ці почуття тільки до тих, хто ще щось може дати. накопичувальний орієнтація Скряга засновує безпеку на ощадливості та збереженні майна.
Витрати викликають відчуття небезпеки і тривожність. Він оточує себе стіною,за яку вносить, скільки можливо, і старається, щоб нічого не потрапилоназовні. Ринкова орієнтація Люди цієї категорії відносяться до своєї особистості, як до товару, якийможна купити і продати. Вони формують у себе якості, що користуються попитомв інших. У них відсутній справжній стабільний характер, і насправдівони не вміють розпоряджатися своєю долею. Продуктивна орієнтація Чотири попередніх орієнтації, згідно Фроммом, єнепродуктивними. Продуктивність визначається як "здатність людинивикористовувати свої сили і реалізувати властивий йому потенціал ".
Мається на увазі розвиток можливостей творчості та любові, повне їхрозкриття. Така людина не обов'язково має стати великим ученим абохудожником.

33.Типологія характеру по К.Юнгу. Соціально-психологічний підхід. Пов'язує характери зі спрямованістю особистості і взаємодією особистості з суспільством. Відповідно до цього підходу К. Юнг виділяє ряд психосоциотип. Психосоциотип, з точки зору К. Юнга, є уродженою психічної структурою, визначальною конкретний вид інформаційного обміну особистості з навколишнім середовищем. К. Юнг виділяє 2 підстави для типології характеру:1) спрямованість особистості зовні або всередину (екстраверсія - інтроверсія);2) психічні функції (відчуття, інтуїція, мислення, почуття).У відповідності з цими ознаками були виділені 8 типів характеру:екстравертно відчуває,екстравертно-інтуїтивний,екстравертно-розумовий,екстравертно-емотивний,інтровертно відчуває,інтровертно-інтуїтивний,інтровертно-розумовий,інтровертно-емотивний.

34.Загальна психологічна характеристика діяльності: 

поняття діяльності, її спонукальні причини. Діяльність - це активність людини, що має усвідомлюваний характер і спрямована на досягнення поставленої мети, що визначається потребою Діяльність - це активна взаємодія людини з середовищем, в якій він досягає свідомо поставленої мети, що виникла в результаті появи у нього певної потреби. Головна відмінна риса діяльності - мета - як регулятором активності. Тому треба розрізняти мету як об'єктивне (об'єктивний результат) і як суб'єктивне психічне (передбачуване) явище. Цілі, які у своїй діяльності ставить людина, можуть бути віддаленими і близькими.Цілі діяльності людини пов'язані з її мотивами. Діяльність людини нетільки цілеспрямована, а й мотивована. Мета діяльності — це те, на що вона спрямована і що повинно складати її прямий результат. Мотив — це те, що зумовлює прагнення людини до даної, а не якої-небудь іншої мети.Потреба - це такий стан живої істоти, який виявляє залежність від конкретних умов її існування і породжує активність по відношенню до цих умов Людські потреби формуються в процесі соціалізації й поділяються на види залежно від: предмета (матеріальні, духовні) та походження (природні (нижчі) і культурні (вищі).Потреба завжди є поштовхом до прояву активності, однак людина в діяльності керується також певними мотивами.Мотив - це спонукання до діяльності, що пов'язане із задоволенням потреб, в яких визначається спрямованість суб'єкта Потреби становлять сутність, основну рушійну силу різних видів людської активності, а мотиви є конкретними різноманітними проявами цієї сутності. Мотиви та мотивація розглядаються в психології як причини, що визначають вибір спрямованості поведінки і діяльності суб'єкта. Мотиви бувають усвідомлюваними (ті, які людина може виразити словесно) та неусвідомлюваними (як результат витіснення, через вік, підсвідоме походження тощо).Мотиви не завжди ідентично співвідносяться з метою - при різних мотивах може бути однакова мета, і навпаки

 35.Ціль діяльності. Воля й увага в діяльності. Мотиви діяльності людини пов'язані з її цілями. Цілі й мотиви дій можуть збігатися. Наприклад, якщо студента спонукає до виконання лабораторної роботи прагнення засвоїти певні знання або навички, то тут ціль і мотив його дій збігаються. Якщо студент керується у своїх діях не стільки інтересом до змісту, скільки прагненням одержати позитивну оцінку або уникнути неприємностей за невиконання завдання, то мотив і безпосередня ціль його діяльності явно нетотожні.Взаємозумовленість цілей і мотивів людини очевидна, оскільки ціль діяльності завжди залежить від її мотиву. Дня того щоб предмет або явище дійсності стало метою нашої діяльності, необхідне попереднє усвідомлення людиною, що даний предмет має відношення до задоволення наявної в неї потреби, і потреба в ньому спонукає її до відповідної дії. Мотив спрямовує сили людини в напрямі задоволення її потреб.На відміну від цілей, далеко не всі мотиви актуально усвідомлюються людиною. Поряд із добре усвідомленими інтересами, прагненнями, переконаннями у психічному житті людини мають місце й такі особистісні тенденції та установки, які недостатньо адекватно усвідомлюються, що зумовлює викривлення у світобаченні, у поведінці. Важливою і необхідною умовою ефективної трудової діяльності людини є увага. Чим складніша і відповідальніша праця, тим більші вимоги вона ставить до уваги..Свідома регуляція поведінки і діяльності людини залежить від її вольових властивостей. Такими властивостями є рішучість, самостійність, ініціативність, наполегливість, витримка, організованість, сміливість і т. ін. У трудовій діяльності необхідна цілеспрямованість психічних процесів. Свідоме регулювання сприймань, мислення, процесів пам’яті, емоційних станів здійснюється волею людини. Воля — це активна сторона психічної діяльності, яка проявляється в свідомому регулюванні дій і вчинків людини

36.Специфіка людської діяльності і її атрибути. Оскільки діяльність є процесом, то в ній, як і в усякому процесі, можна виділити певні етапи:
• постановка мети (ясна усвідомленням конкретної задачі);
• планування робіт (включає визначення послідовності дій, вибір для кожної дії відповідних засобів, способів, визначення критеріїв виконання дій і форм контролю);
• виконання, здійснення діяльності, що супроводжується поточним контролем і перебудовою діяльності у разі необхідності;
• перевірка результатів діяльності, виправлення помилок, якщо вони були, зіставлення отриманих результатів із запланованими, підведення підсумків роботи та її оцінка. Діяльність — одна з головних категорій психологічної науки. Предметом психології є сама цілісна діяльність людини в різних її формах і видах, у її філогенетичному, історичному і онтогенетично­му розвитку. Діяльність — специфічно людська форма ставлення до навколишнього світу, змістом якої є доцільні зміни і перетворення речей і явищ залежно від людських потреб; вона - необхідна умова існування суспільства.
Діяльність включає мету, засоби, результат і сам процес. Треба спиратися на цілісне розуміння діяльності як органічної єдності її почуттєво-практичної і теоретичної форми.
Діяльність включає дії і операції як складові, які співвідносяться з потребами, мотивами і цілями.Потреба — це стан живої істоти, в якому виявляється залежність лю­дини від конкретних умов існування. Але активність тварин і діяльність людини суттєво відрізняються за своїми психологічними аспектами.Людська діяльність за своєю сутністю є соціальною. Вона сфор­мувалася історично, в процесі праці. Людина не лише пристосову­ється до умов життя, а й активно змінює їх відповідно до своїх людських потреб, що виникли й розвинулися історично. Діяльність людини свідома та цілеспрямована.Особистість як суб'єкт діяльності, задовольняючи власні потре­би, взаємодіє з середовищем, ставить перед собою певну мету, мотивує її, добирає засоби для її здійснення, виявляє фізичну й розу­мову активність, досягаючи поставленої мети.
Свідомий характер людської діяльності виявляється в її плануван­ні, в передбаченні результатів, регуляції дій, у прагненні до її вдос­коналення.Отже, діяльність людини - це свідома активність, яка виявляєть­ся системою дій, спрямованих на досягнення мети.

37.Види людської діяльності. Діяльність і розвиток людини.

Види: спілкування, гра, навчання, вміння, знання, навички. Залежно від віку людині властиві всі три різновиди діяльності, проте в різні періоди життя вони виявляються по-різному за метою, змістом, формою, значенням. У дошкільному віці провідним видом діяльності є гра, у шкільному - навчання, а в зрілому - праця. Гра та навчання властиві і людям, і тваринам. Проте у тварин підґрунтям цих різновидів діяльності є інстинкти, а в людини вони зумовлені соціальними умовами життя, різняться якісно, значно складніші та багатші за змістом.Праця за природою та змістом - суспільно-історичне явище. У процесі праці виникла і розвинулася людина як свідома соціальна істота. Характерна особливість усіх різновидів людської діяльності в тому, що найчастіше вони пов'язані з мовною діяльністю. Остання сприяє розвитку змісту та форм усіх різновидів діяльності, їхньої цілеспрямованості та мотивації.Основною формою вияву активності дитини дошкільного віку є ігрова діяльність, яка водночас є і основним засобом пізнання нею навколишнього світу.Ігрова діяльність спрямована на сам процес гри і в доступній формі відтворює навчання і працюНа відміну від навчання і праці, дитина захоплюється здебільшого процесом, який викликає в неї задоволення. Навчальна діяльність - активна, свідома діяльність, спрямована на засвоєння знань, вироблення умінь та навичокНавчання не обмежується шкільним віком. Людина навчається все життя. До цього її спонукають розвиток науки, техніки, суспільного життя.Праця - це свідома діяльність людини, спрямована на створення матеріальних та духовних благПраця є необхідною умовою існування і розвитку людини. Необхідною передумовою будь-якої праці є наявність мети: створення певного продукту

 38.Основні види людської діяльності та їх характеристика:

Види: спілкування, гра, навчання, вміння, знання, навички. Залежно від віку людині властиві всі три різновиди діяльності, проте в різні періоди життя вони виявляються по-різному за метою, змістом, формою, значенням. У дошкільному віці провідним видом діяльності є гра, у шкільному - навчання, а в зрілому - праця. Гра та навчання властиві і людям, і тваринам. Проте у тварин підґрунтям цих різновидів діяльності є інстинкти, а в людини вони зумовлені соціальними умовами життя, різняться якісно, значно складніші та багатші за змістом.Праця за природою та змістом - суспільно-історичне явище. У процесі праці виникла і розвинулася людина як свідома соціальна істота. Характерна особливість усіх різновидів людської діяльності в тому, що найчастіше вони пов'язані з мовною діяльністю. Остання сприяє розвитку змісту та форм усіх різновидів діяльності, їхньої цілеспрямованості та мотивації.Основною формою вияву активності дитини дошкільного віку є ігрова діяльність, яка водночас є і основним засобом пізнання нею навколишнього світу.Ігрова діяльність спрямована на сам процес гри і в доступній формі відтворює навчання і працюНа відміну від навчання і праці, дитина захоплюється здебільшого процесом, який викликає в неї задоволення. Навчальна діяльність - активна, свідома діяльність, спрямована на засвоєння знань, вироблення умінь та навичокНавчання не обмежується шкільним віком. Людина навчається все життя. До цього її спонукають розвиток науки, техніки, суспільного життя.Праця - це свідома діяльність людини, спрямована на створення матеріальних та духовних благПраця є необхідною умовою існування і розвитку людини. Необхідною передумовою будь-якої праці є наявність мети: створення певного продукту.

 39.Гра: суть, види, форми, способи організації; психологічний зміст ігрової діяльності; Ігрова діяльність спрямована на сам процес гри і в доступній формі відтворює навчання і працюНа відміну від навчання і праці, дитина захоплюється здебільшого процесом, який викликає в неї задоволення. Тільки-но інтерес до гри зникає, дитина припиняє її. Гра-це школа думки, почуттів, і волі. В іграх не лише виявляються, а й формуються всі психічні процеси та властивості дітей, спостережливість, уважність, вдумливість, наполегливість, сміливість, рішучість, уміння, здібності тощо, а також такі моральні риси, як колективізм, дружба, товариськість, чесність. В ігровій діяльності відбувається також і фізичний розвиток дітей, розвиваються фізична сила, спритність, швидкість і точність рухів.У шкільному віці гра має складніший і цілеспрямованіший характер. У школярів переважають дидактичні ігри, однак провідним видом діяльності стає навчальна.

40.Навчання: суть, види, форми, способи організації;

психологічний зміст навчальної діяльності;

Навчальна діяльність - активна, свідома діяльність, спрямована на засвоєння знань, вироблення умінь та навичокНавчання не обмежується шкільним віком. Людина навчається все життя. До цього її спонукають розвиток науки, техніки, суспільного життя.Зміст навчальної діяльності визначається навчальними програмами, розробленими для кожного року навчання з урахуванням вікових особливостей психіки дитини та її фізичних можливостей. В ході навчання школяр не лише здобуває знання і вміння, в нього розвивається активне, самостійне, творче мислення, розширюється світогляд, удосконалюється пам'ять і увага. Виховний характер навчання проявляється в тому, що в процесі навчання формується особистість, закладаються такі цінні риси, як цілеспрямованість, наполегливість, почуття колективізму, взаємодопомоги.Особливе місце в системі людської діяльності належить праці, яка є провідним видом діяльності дорослих людей.

 41.Праця: суть, види, форми, способи організації; психологічний зміст трудової діяльності. Особливе місце в системі людської діяльності належить праці, яка є провідним видом діяльності дорослих людей.Праця - це свідома діяльність людини, спрямована на створення матеріальних та духовних благПраця є необхідною умовою існування і розвитку людини. Необхідною передумовою будь-якої праці є наявність мети: створення певного продукту.Характерною особливістю праці є те, що людина передбачає її результати, уявляє собі матеріал, який буде при цьому використовувати, окреслює способи та послідовність своїх дій. Праця потребує відповідної підготовки з боку її виконавця, причому знання, навички та вміння її здійснення набуваються впродовж навчання людини. Праця потребує напруження фізичних і розумових сил, подолання труднощів, самовладання та інших вольових якостей особистості.У процесі суспільно-історичного розвитку людського життя виникла величезна кількість видів праці.Людську працю поділяють на фізичну та розумову. До фізичної належать різні види виробничої та технічної діяльності. Результатом такої праці є матеріальні продукти, необхідні для задоволення потреб людини. Результат розумової праці - це образи, думки, ідеї, проекти, знання, втілені в матеріальні форми існування (літературні та музичні твори, малюнки тощо).Фізична та розумова праця охоплює величезну кількість різних професій та спеціальностей. У різних видах праці людина здатна проявляти творчість, умовами успіху якої є:- виникнення певного задуму;- підготовча робота - обміркування змісту творчого задуму, з'ясування шляхів його реалізації тощо;- реалізація творчого задуму.Будь-яка діяльність зумовлена потребами суспільства. Людська психіка, її свідомий рівень розвивається й виявляється в діяльності. Через діяльність людина є частиною історично сформованої культури, цивілізаційного процесу. Соціальне середовище, його потреби, інтереси в ньому обумовлюють соціальну спрямованість діяльності.Важливе місце серед різних видів розумової діяльності посідає праця вчителя. Вчителеві потрібно передусім самому ґрунтовно оволодіти знаннями та вміннями, постійно їх збагачувати та розширювати

 42.Структура діяльності. Дія як центральний компонент діяльності. СТРУКТУРА ДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ Кожна конкретна діяльність має свою індивідуальну структуру, уточнюючу загальну структуру, притаманну будь-якої діяльності. У останню входять: загальна мета діяльності, її мотиви (як спонукання), окремі дії, і, в тому числі, навички (способи досягнення спільної мети), і психічні акти у них включені, і результати діяльності. Мета - це уявний результат діяльності (тобто те, заради чого діє людина), а мотив - це спонукальна сила дії (тобто те, чому діє людина).
Дія - це відносно закінчений елемент діяльності, в процесі якої досягається конкретна, не розкладається на більш прості, усвідомлена мета. Дія має подібну діяльності психологічну структуру: мета - мотив - спосіб - результат. У залежності від психічних актів, що домінують у способах дій, розрізняють дії: сенсорні, моторні, вольові, розумові. Останні два об'єднують терміном «розумові дії».Сенсорні дії - це дії по сприйняттю об'єкта, наприклад, визначення розміру предмета, його розташування і переміщення в просторі, його стану. До числа сенсорних дій входить і оцінка настрою людини по його міміці. Моторні дії - це дії, спрямовані на зміну положення об'єкта в просторі шляхом його безпосереднього переміщення (руками, ногами) або безпосередньо з використанням знарядь праці (перемикання швидкості при управлінні автомобілем).
Важливо зазначити, що виконання предметного дії полягає у здійсненні певної системи рухів, яка залежить від мети дії, властивостей предмета, на який це дія спрямована, і умов дії.
Мета дій, здавалося б, однакова в цих прикладах, але об'єкти дій різні. Різниця об'єктів обумовлює різну структуру та м'язової діяльності. У діяльності людини нерозривно пов'язані її зовнішня (фізична) і внутрішня (психічна) сторони.Важливу роль виконують два види процесів: інтеріоризації та екстеріоризації. Інтеріоризація - процес переходу від зовнішнього, матеріального дії до внутрішнього, ідеальному дії. Завдяки інтеріоризації, психіка людини набуває здатність оперувати образами предметів, які в даний момент відсутні в його полі зору. Важливим знаряддям цього переходу служить слово, а засобом переходу - мовне дію. Слово виділяє та закріплює в собі суттєві властивості речей і способи оперування інформацією, вироблені практикою людства.Екстеріоризація - процес перетворення внутрішнього психічного дії у зовнішню діюВнутрішньо-психічну діяльність забезпечують дії, які поділяються на:- перцептивні (дії сприймання);- мнемічні (дії пам'яті),- мислительні,- імажитивні (дії уяви) та ін.Зовнішньо-фізична діяльність здійснюється за допомогою зовнішніх предметних дій. До них відносяться: - моторні (рухові)дії: пози, дії переміщення;- виразні рухи: міміка і пантоміміка;- жести;- мовні рухи (рухи голосових зв'язок тощо).

 43.Основні характеристики дії. Поняття про операції. Дія - це реалізаційний компонент діяльності, спрямований на виконання певного завданняДіяльність - це зовнішньо-фізична та внутрішньо-психічна активність, тому і дії можуть бути як зовнішніми, так і внутрішніми.Внутрішньо-психічну діяльність забезпечують дії, які поділяються на:- перцептивні (дії сприймання); мнемічні (дії пам'яті),- мислительні,- імажитивні (дії уяви) та ін.Функції внутрішньої діяльності полягають в тому, що внутрішні дії готують зовнішні. Вони допомагають економити людські зусилля, даючи можливість досить швидко обрати потрібну дію. Крім того, вони дозволяють людині уникнути помилок.Внутрішня діяльність характеризується двома основними рисами:1) вона має таку саму будову, що й зовнішня, однак іншу форму перебігу: дії здійснюються не з реальними предметами, а з їх образами, замість реального продукту отримується результат подумки;2) внутрішня діяльність за своїм походженням походить від зовнішньої, практичної шляхом інтеріоризації, тобто шляхом перенесення відповідних дій у внутрішній план. Для успішного відтворення певної дії необхідно спочатку її засвоїти на практиці й отримати реальний результат.Зовнішньо-фізична діяльність здійснюється за допомогою зовнішніх предметних дій. До них відносяться: - моторні (рухові)дії: пози, дії переміщення;- виразні рухи: міміка і пантоміміка;- жести;- мовні рухи (рухи голосових зв'язок тощо).Екстеріоризація - процес породження зовнішніх дій, висловлювань та ін. на основі перетворення ряду внутрішніх структур, складених на основі інтеріоризаціїДії відносяться до того, що людина робить, однак не менш важливим є те, яким чином вони здійснюються. Мова йде про операції діяльності.Операція - це спосіб виконання дії, що залежить від умов, в яких вона відбувається і, як правило, є малоусвідомленим або неусвідомленимОперації характеризують технічний бік дії, що виконується. Одну і ту саму дію можна виконати за допомогою різних операцій або різними способами.Результатом діяльності є досягнення (недосягнення) визначеної мети (матеріальний, духовний продукт), який супроводжується контролем і оцінкою.

 44.Потреба як вихідна форма активності живих організмів. Потреба, опосередкована складним психологічним процесом мотивації, виявляє себе психологічно у формі мотиву поведінки.Потреба - це нестаток суб'єкта в чомусь конкретному, а мотив - обґрунтування рішення задовольнити або не задовольнити зазначену потребу в даному об'єктивному й суб'єктивному середовищі. Перш ніж потреба спричинить дію, особистість переживає складний психологічний процес мотивації, який полягає в усвідомленні тією або іншою мірою суб'єктивної й об'єктивної сторін потреби й дії, спрямованої на її задоволення.Схема переходу потреби в мотив: потреба –мотивація -мотив Класифікують потреби як базові, похідні та вищі. До базових належать потреби в матеріальних умовах, потреби у спілкуванні, діяльності, відпочинку, потреби у пізнанні і т.п.До похідних, які утворюються на основі базових, належать естетичні потреби та потреби в навчанні.Вищі потреби характеризуються потребою у творчості та творчій праці.Залежно від того, що ставлять в основу класифікації, потреби класифікують з різних боків. Класифікація Х. Меррея підходить до потреб людини з точки зору системи її життєдіяльності, життєзабезпечення, життєутвердження.Відомою є також класифікація потреб А. Маслова. Вчений вважав, що всі потреби людини вроджені і що вони організовані в ієрархічну систему пріоритету або домінування. В мотивації людини ієрархічно її можна зобразити так:фізіологічні потреби;потреби безпеки і захисту;потреби належності й любові;потреби в самоповазі;потреби в самоактуалізації, самореалізації і самовдосконаленні. Основу мотиваційної сфери особистості становлять потреби - динамічно-активні стани особистості, що виражають її залежність від конкретних умов існування і породжують діяльність, спрямовану на зняття цієї залежності. В процесі діяльності відбувається як розвиток особистості, так і перетворення середовища, в якому живе людина. Отже, потреби - це рушійна сила розвитку особистості.Одна з властивостей потреб - їх пасивно-активний характер. З одного боку, вони задаються людині умовами її біосоціального існування й пов'язані з виникненням дефіциту в нормальній життєдіяльності - соціальній або біологічній. З іншого - потреби детермінують активність, спрямовану на усунення цього дефіциту. Особливість нервово-психічного напруження полягає в тому, що воно містить потребу у своєму послабленні як передумови зняття напруження.Іншою властивістю потреб є їх суб'єктивно-об'єктивний характер. У процесі мотивацій суб'єктивна й об'єктивна сторони потреби виступають як єдність протилежностей.

 45.Основні етапи формування і розвитку потреби. Потреби, притаманні людині, можна поділити на базові, похідні та вищі.1. Базові потреби - це потреби в матеріальних умовах і засобах життя, у спілкуванні, пізнанні, діяльності й відпочинку. 2. Похідні потреби формуються на основі базових. До них належать естетичні потреби, потреба в навчанні.3. Вищі потреби включають насамперед потреби у творчості й творчій праці.Потреба, опосередкована складним психологічним процесом мотивації, виявляє себе психологічно у формі мотиву поведінки.Потреба - це нестаток суб'єкта в чомусь конкретному, а мотив - обґрунтування рішення задовольнити або не задовольнити зазначену потребу в даному об'єктивному й суб'єктивному середовищі. Перш ніж потреба спричинить дію, особистість переживає складний психологічний процес мотивації, який полягає в усвідомленні тією або іншою мірою суб'єктивної й об'єктивної сторін потреби й дії, спрямованої на її задоволення.Схема переходу потреби в мотив:потреба-мотивація-мотивМотивом може стати тільки усвідомлена потреба й тільки в тому разі, якщо задоволення цієї конкретної потреби, багаторазово проходячи через етап мотивації, безпосередньо переходить у дію. У цьому плані будь-які психічні явища можуть виступати як мотиви поведінки тільки за умови, якщо у відповідному суб'єктивному й об'єктивному середовищі кожне з них перетворюється на потребу, а її задоволення стає звичкою.З часом, якщо дія стала звичною, між потребою та дією встановлюється прямий зв'язок. Набуття потребою свого предмета, її упредметнювання і зумовлює перетворення потреби на певний мотив діяльності.

 46.Загальне поняття про психомоторику. Рефлекторна 

концепція руху. Психомоторика - жива система. До її складу входять такі відносно самостійні, але спеціалізовані складові1) ідеомоторика;2) сснсомоторні процеси;3) довільні моторні процеси - дії.Ідеомоторні процеси виникають при уявленні бажаних рухів і дій або лише при наявності однієї думки про них. Ідеомоторний означає те, що образ, почуття або думка передаються назовні засобами моторики. Хоча процеси ідеомоторики не завжди помітні і виявляються тільки спеціальними приладами, все-таки їх роль у житті і діяльності людини важко переоцінити.Психомоторика - це об'єктивація всіх форм психічного відображення, які визначаються відповідними рухами. Серед вітчизняних учених першим звернув увагу на рух як необхідну умову нашого життя і довів важливість ролі м’язових рухів у пізнанні оточуючого світу І.М. Сеченов. На його думку, первинним елементом психомоторної діяльності людини є рухова дія, яка являє собою рухове розв’язання елементарної задачі . Таким чином і руховий аналізатор отримав важливе значення як інтегратор усіх аналізаторних систем людини. Вперше було поставлено питання про зв'язок моторних функцій із вищими відділами центральної нервової системи людини. Звичайно, м'язові рухи - не єдина форма об’єктивації психічного відображення. Можна зафіксувати біохімічні зміни в організмі як реакції на подразнення середовища. Але беззаперечним є те, що м'язові рухи дозволяють встановити реальний зв'язок людини з оточуючим світом. У психомоториці вона називається моторним полем. Окрім цього, для виконання свідомого руху необхідна сфера, з якої ми черпаємо інформацію. Її називають сенсорним полем. Але разом із цими складовими механізмами свідомого руху необхідна ще одна важлива умова - наявність механізмів переробки сенсорної інформації та формування моторного акту. Таким чином, для виконання свідомого руху необхідні три компоненти, які мають значення для виконання руху.Сеченов І.М. висловив думку про те, що довільні рухи людини неодмінно пов'язані з таким психічним явищем, як мотив. Це означає, що перед виконанням руху в людини одразу з'являється думка про необхідність його виконання, а лише потім - виконується сам рух  Але психіка не тільки детермінує рух, вона й сама проявляється в рухових реакціях. Психічні процеси проявляються у м'язових скороченнях та у зміні м'язового тонусу. Рухи знаходяться на межі циклічної зміни носіїв інформації у психічному відображенні.

 47.Типи сенсомоторних процесів. Механізми організації 

рухів. Сенсомоторні процеси — рухові акти, що виникають у відповідь на різні подразники. Для трудової діяльності важливе значення мають зорово-, слухо- та тактильно-рухові реакції. Сенсомоторні реакції (sensomotorni of reaction) – зворотні дії людини на усякі відчуття, які сприймаються органами чуттів. Дані реакції бувають прості і складні.Прості сенсомоторні реакції – це швидка відповідь наперед відомим простим рухом на раптовий сигнал, який теж наперед відомий (швидке натискання кнопки чи реакція на сигнал лампочки).Складні сенсомоторні реакції – це відповідь на декілька наперед відомих сигналів, на кожний з яких слід відповідати певним наперед відомим рухом (послідовне засвічування на табло 2–3 різнокольорових лампочок, які гасять, натискаючи на відповідні кнопки). В кожній сенсомоторній реакції є прихований (латентний) і моторний період. частіше за все рух розглядався як реакція-відповідь на отриману інформацію Цей зв’язок сприймання та руху-відповіді назвали сенсомоторним процесом. У процесі дослідження психомоторики виділено три групи реакцій-відповідей: проста сенсомоторна реакція, складна сенсомоторна реакція та сенсомоторна координація. О.Р. Малхазовим було визначено, що механізм формування руху і шестиетапної схеми циклічної багаторівневої функціональної системи:♦ на першому етапі провідну роль відіграє механізм формування ставлення індивіда до певної ситуації; при цьому актуалізуються когнітивний, емоційний та мотиваційний аспекти ставлення;;♦ на другому етапі провідна роль належить механізму, що задає, який формує образ очікуваного майбутнього і функціонує за рахунок екстраполяційного рефлексу, антиципації та орієнтовно-пошукової діяльності; ♦ для третього етапу характерна є провідна роль механізму, що зіставляє; на цьому етапі за допомогою орієнтовно-пошукової діяльності здійснюється зіставлення образу очікуваного майбутнього з наявними образами виконання руху (дії, діяльності); ♦ на четвертому етапі провідним є механізм програмування, який здійснює побудову і уточнення програми руху (дії, діяльності) у вигляді образу виконання діяльності; за кожним з видів програмування через орієнтовно-пошукову діяльність формулюються і вносяться корекції, після чого коригується образ виконання діяльності в цілому;♦ на п'ятому етапі провідним є механізм, що зіставляє, у функціонуванні якого істотну роль знову ж таки відіграє орієнтовно-пошукова діяльність, завдяки якій здійснюється контроль за параметрами виконання руху (дії, діяльності), емоційними станами, що виникають у процесі виконання, та кінцевим результатом руху;♦ на шостому етапі провідними є механізм формування ставлення індивіда до результату руху (дії, діяльності) та механізм, що зіставляє; на цьому етапі здійснюється оцінка досягнутого результату, коригується самооцінка індивіда, визначаються слабкі і сильні місця у програмах руху (дії, діяльності).

 48.М.О.Бернштейн і його теорія фізіології рухів. Теорія       Н. А. Бернштейна виявиться надзвичайно корисної під час обговорення так називаної психофізичної проблеми, де мова йтиме, зокрема, про можливості й обмеження фізіологічного пояснення в психології.Загальні уявлення про багаторівневу ієрархічну систему координації рухів були сформульовані М.О. Бернштейном [2]. Під рівнями в цій теорії розуміються морфологічні відділи нервової системи: спинний і довгастий мозок, підкіркові центри і кора великих півкуль.У системі управління рухами виділені такі п'ять рівнів:Рівень А - рубро-спинальний рівень центральної нервової системи, починає функціонувати з перших тижнів життя людини. Це найбільш давній рівень. Самостійного значення в людини він не має, але визначає м'язовий тонус і бере участь у забезпеченні будь-яких рухів разом з іншими рівнями. Керовані ним рухи - плавні й витривалі. Дії цього рівня цілком не довільні.Рівень В - таламо-палідарний рівень, починає функціонувати на другому півріччі життя дитини. Він забезпечує перероблення сигналів від м'язово-суглобних рецепторів, що повідомляють про взаємне розташування частин тіла. Для рухів цього рівня характерне значне залучення м'язів у синергію, відсутність необхідності обліку особливостей зовнішнього простору, схильність до стереотипів, періодичності. Прикладом можуть бути довільні рухи обличчя і тіла.Рівень С - пірамідно-стріарний рівень. Оскільки в забезпеченні функціонування цього рівня бере участь кора головного мозку, його дозрівання продовжується починаючи з першого року життя і до юності. На рівень С надходить інформація про стан зовнішнього середовища від екстерорецепторних аналізаторів, тому він відповідає за побудову рухів, пристосованих до просторових властивостей об'єктів (усі види локомоції, тонка моторика рук і т.ін).Рівень D - рівень предметних дій. Оскільки функціональні можливості цього рівня забезпечуються різними зонами кори мозку (тім'яними, премоторними й ін.), його розвиток в онтогенезі визначається динамікою дозрівання цих зон і віковими особливостями міжзональної взаємодії. Рівень забезпечує організацію дій із предметами, усі види дій із знаряддями і маніпуляторних рухів.Рівень Е - вищий рівень організації рухів. Оскільки нейрофізіологічні механізми цього рівня забезпечуються вищими інтегративними можливостями кори, як і на попередньому рівні, його розвиток в онтогенезі визначається динамікою дозрівання цих зон. Рівень забезпечує рухові дії, що мають інтелектуальний характер (виконання рухів при письмі, артикуляційні рухи при вимові слів тощо).Основними особливостями багаторівневої системи управління рухами є складний поділ праці між рівнями і їхній поділ на провідний і фонові рівні у залежності від поточної рухової задачі й умов її реалізації.

49.Принцип сенсорних корекцій. . Дослідженнями М. О. Бернштейна знайдено в рухах людини більш глибокий зміст, ніж у зовнішньому вигляді психомоторної дії. Живі рухи людини стали індикаторами станів, інтимних процесів регуляції і контролю рухів. Цілісність рухів має особливу властивість — здатність до розвитку та інволюції.Завдання управління рухами не можуть розв'язуватися лише імпульсами зсередини тіла, а вирішуються на основі оцінки аферентації, яка надходить ззовні - від рухів. На основі оцінки вносяться "сенсорні корекції"" - поправки в рухи. Принцип сенсорних корекцій - це регуляції (управління) зворотного зв'язку: рухи регулюються величиною їх відхилення від запрограмованого. "Почування" всюди відіграє роль регуляторів рухів, викликає їх зміну, напрям і силу. Сутність імпульсивності біодинамічної регуляції полягає в тому, що організм здатен у кожну десяту частку секунди сприймати імпульси ззовні і надсилати їх до м'язів. Інтервал порівняння: 1) образу рухів зі "свіжим слідом" - образом пам'яті; 2) образу рухів з думкою, яка випереджає дійсний рух, становить 0,1 с. Ця частота — 8—16 герц - збігається з альфа-ритмом електричної активності мозку. Така частота є порогом при розрізненні звуків і злитті світлових подразників. Тому думка працює зі швидкістю близько 10 операцій за секунду.У системі біомеханічної регуляції тіло - система кінематичних ланцюгів з великою кількістю ступенів волі рухів у межах тіла. Воно стає не одноманітним механізмом, а множиною машин і механізмів, які калейдоскопічно змінюють одні одних, пристосовуючись до умов роботи в кожен момент дії.Механізм дії — об'єднання ланцюгів тіла - створює універсальну регуляцію рухів:1) будовою і функцією органів рухів - кінематичними ланцюгами;2) умовами дії; її задачею і предметом, на який вона спрямована;3) правильним управлінням м'язовою системою, без тертя і гальмувань - інтерференцій, що руйнують регуляцію рухів або предмет дії.Якісна психомоторна дія відрізняється від неякісної ступенем за" своєння, автоматизацією, усвідомленням і доцільністю рухів. У результаті остаточна мета рухи може бути досягнута, тільки якщо в нього будуть постійно вноситися виправлення, або корекції. А для цього ЦНС повинна знати, яка реальна доля поточного руху. Іншими словами, у ЦНС повинні безупинно надходити афферентные сигнали, що містять інформацію про реальний хід руху, а потім перероблятися в сигнали корекції. Отут і проявляються гальмівні й впливи, що активують, закріпленим досвідом удосконалювання руху.Таким чином, Н.А. Бернштейном був запропонований зовсім новий принцип керування рухами; він назвав його принципом сенсорних корекцій, маючи на увазі корекції, внесені в моторні імпульси на основі сенсорної інформації про хід виконання руху.

50.Рівні побудови рухів по М. О. Бернштейну. Загальні уявлення про багаторівневу ієрархічну систему координації рухів були сформульовані М.О. Бернштейном [2]. Під рівнями в цій теорії розуміються морфологічні відділи нервової системи: спинний і довгастий мозок, підкіркові центри і кора великих півкуль.У системі управління рухами виділені такі п'ять рівнів:Рівень А - рубро-спинальний рівень центральної нервової системи, починає функціонувати з перших тижнів життя людини. Це найбільш давній рівень. Самостійного значення в людини він не має, але визначає м'язовий тонус і бере участь у забезпеченні будь-яких рухів разом з іншими рівнями. Керовані ним рухи - плавні й витривалі. Дії цього рівня цілком не довільні.Рівень В - таламо-палідарний рівень, починає функціонувати на другому півріччі життя дитини. Він забезпечує перероблення сигналів від м'язово-суглобних рецепторів, що повідомляють про взаємне розташування частин тіла. Для рухів цього рівня характерне значне залучення м'язів у синергію, відсутність необхідності обліку особливостей зовнішнього простору, схильність до стереотипів, періодичності. Прикладом можуть бути довільні рухи обличчя і тіла.Рівень С - пірамідно-стріарний рівень. Оскільки в забезпеченні функціонування цього рівня бере участь кора головного мозку, його дозрівання продовжується починаючи з першого року життя і до юності. На рівень С надходить інформація про стан зовнішнього середовища від екстерорецепторних аналізаторів, тому він відповідає за побудову рухів, пристосованих до просторових властивостей об'єктів (усі види локомоції, тонка моторика рук і т.ін).Рівень D - рівень предметних дій. Оскільки функціональні можливості цього рівня забезпечуються різними зонами кори мозку (тім'яними, премоторними й ін.), його розвиток в онтогенезі визначається динамікою дозрівання цих зон і віковими особливостями міжзональної взаємодії. Рівень забезпечує організацію дій із предметами, усі види дій із знаряддями і маніпуляторних рухів.Рівень Е - вищий рівень організації рухів. Оскільки нейрофізіологічні механізми цього рівня забезпечуються вищими інтегративними можливостями кори, як і на попередньому рівні, його розвиток в онтогенезі визначається динамікою дозрівання цих зон. Рівень забезпечує рухові дії, що мають інтелектуальний характер (виконання рухів при письмі, артикуляційні рухи при вимові слів тощо).Основними особливостями багаторівневої системи управління рухами є складний поділ праці між рівнями і їхній поділ на провідний і фонові рівні у залежності від поточної рухової задачі й умов її реалізації.

 51.Загальне поняття про особистість. Особистість - це свідомий індивід, що залучений до повноцінних суспільних взаєминМається на увазі, що індивідні якості виступають основою для формування особистості. Сформована свідомість дає людині можливість виражати себе, а взаємодія із суспільством має взаємний двосторонній характер - особистість задовольняє свої потреби за рахунок суспільства, а суспільство відчуває на собі результати цієї взаємодії. Так, вчитель, працюючи на благо суспільства, готує для нього освічених громадян, отримуючи за свою професійну діяльність зарплатню.Особистість - це набута та динамічна якість людиниОсобистість не можна вважати позитивною чи негативною характеристикою людини, вона є нейтральною, хоча бувають особистості просоціальної та антисоціальної спрямованості - перші виражають свої якості та будують поведінку на користь іншим людям (лікарі, педагоги тощо), а другі - на шкоду (злочинці, збоченці).Вже з самого народження у дитини проявляються певні ознаки, що відрізняють її від інших індивідів; поступово з плином її життя ці відмінності розширюються. Отже, людина виявляється ще й як індивідуальність

52.Взаємозв’язок біологічного і соціального в особистості з точки зору психологічної науки. Проблема співвідношення біологічного і соціального в особистості — одна з центральних проблем сучасної психології. В історії розвитку психології як науки розглядалися практично всі можливі зв'язки між поняттями „психічне", „соціальне" і „біологічне" . Психічний розвиток трактувався і як повністю спонтанний процес, який не залежить ні від біологічного, ні від соціального; і як похідний тільки від біологічного чи тільки соціального розвитку; і як результат їх паралельної дії на індивіда тощо. Можна виокремити кілька груп концепцій, які по-різному розглядають співвідношення соціального, психічного і біологічного.У концепціях, у яких доводиться спонтанність психічною розвитку, психічне розглядається як явище, повністю підпорядковане своїм внутрішнім законам, жодним чином не пов'язане ні з біологічним, ні з соціальним. Людський організм є лише тією оболонкою, яка містить психічну діяльність. Такі погляди найчастіше зустрічаються в тих авторів, які доводять божественне походження психічних явищ.Біологізаторські концепції розглядають психічне як лінійну функцію розвитку організму, як те, що слідує за цим розвитком. Усі особливості психічних процесів, станів і властивостей людини визначаються особливостями біологічної структури, а їх розвиток підпорядковується виключно біологічним законам. На ідеї рекапітуляції ґрунтуються і соціологізаторські концепції. У рамках цих концепцій стверджується, що психічний розвиток індивіда є скороченим відтворенням основних ступенів процесів історичного розвитку суспільства, насамперед розвитку його духовного життя, культури. Сутність подібних концепцій можна знайти у В.Штерна. Безумовно, людина народжується як представник певного біологічного виду. Водночас людина після народження виявляється в певному соціальному оточенні і тому розвивається не тільки як біологічний об'єкт, але й як представник певного суспільства. Ці дві тенденції відображаються в закономірностях розвитку людини, знаходяться в постійному взаємозв'язку.Навряд чи існує який-небудь універсальний принцип організації взаємозв'язку психічного і біологічного. Ці зв'язки багатопланові та багатогранні. Біологічне може виступати по відношенню до психічного як деякий його механізм, як передумова розвитку психічного, як зміст психічного відображення, як чинник, що впливає на психічні явища, як причина окремих актів поведінки, як умова виникнення психічних явищ тощо. Ще більш багатогранними є зв'язки психічного і соціального.

53.Визначення і зміст поняття “особистість”. Особистість - це свідомий індивід, що залучений до повноцінних суспільних взаєминМається на увазі, що індивідні якості виступають основою для формування особистості. Сформована свідомість дає людині можливість виражати себе, а взаємодія із суспільством має взаємний двосторонній характер - особистість задовольняє свої потреби за рахунок суспільства, а суспільство відчуває на собі результати цієї взаємодії. Так, вчитель, працюючи на благо суспільства, готує для нього освічених громадян, отримуючи за свою професійну діяльність зарплатню.Особистість - це набута та динамічна якість людиниОсобистість не можна вважати позитивною чи негативною характеристикою людини, вона є нейтральною, хоча бувають особистості просоціальної та антисоціальної спрямованості - перші виражають свої якості та будують поведінку на користь іншим людям (лікарі, педагоги тощо), а другі - на шкоду (злочинці, збоченці).Вже з самого народження у дитини проявляються певні ознаки, що відрізняють її від інших індивідів; поступово з плином її життя ці відмінності розширюються. Отже, людина виявляється ще й як індивідуальність

 54.Співвідношення понять “індивід”, “суб'єкт”, “особистість” і “індивідуальність”. Людина, як відомо, є об'єктом вивчення психології як науки. У психології людина вивчається в трьох аспектах - як індивід, особистість та індивідуальність.Центральним і найбільш цікавим для психології є вияв людини як особистості, оскільки вона є носієм розвиненої свідомості.Першочергово людина народжується, перебуваючи в статусі індивіда. Індивід є типовим носієм різних видів людської активності, перебуваючи в стані суб'єкта. Поступово індивід стає типовим представником суспільства, яке його сформувало, - особистістю, яка є неповторною, несхожою на інших людей. Це робить її індивідуальністю.Індивід (індивідуум) - це людина як представник біологічного виду Homo sapiens (Людина розумна)Потрапляючи в соціальне середовище, новонароджений індивід стає суб'єктом взаємодії з іншими людьми та виявляє власну активність, поступово формуючись як особистість. Оскільки психологія - дуже багатогранна та толерантна наука, то існує велика кількість трактувань поняття "особистість" представниками різних напрямків і концепцій. Особистість - це свідомий індивід, що залучений до повноцінних суспільних взаєминМається на увазі, що індивідні якості виступають основою для формування особистості. Сформована свідомість дає людині можливість виражати себе, а взаємодія із суспільством має взаємний двосторонній характер - особистість задовольняє свої потреби за рахунок суспільства, а суспільство відчуває на собі результати цієї взаємодії. Так, вчитель, працюючи на благо суспільства, готує для нього освічених громадян, отримуючи за свою професійну діяльність зарплатню.Особистість - це набута та динамічна якість людиниОсобистість не можна вважати позитивною чи негативною характеристикою людини, вона є нейтральною, хоча бувають особистості просоціальної та антисоціальної спрямованості - перші виражають свої якості та будують поведінку на користь іншим людям (лікарі, педагоги тощо), а другі - на шкоду (злочинці, збоченці).Вже з самого народження у дитини проявляються певні ознаки, що відрізняють її від інших індивідів; поступово з плином її життя ці відмінності розширюються. Отже, людина виявляється ще й як індивідуальність.Індивідуальність - це людина в своїй неповторності, своєрідності та унікальностіПевні ознаки індивідуальності формуються ще до народження дитини і є фізичними та фізіологічними, тоді як інші набуваються поступово з формуванням особистості.

 55.Структура особистості: спрямованість, здібності, темперамент, характер. Руінштейн виділяв 3 аспекти психічного обличчя особистості: - чого хоче особистість , що для неї привабливо, до чого вонапрагне? Це питання про спрямованість, установках і тенденціях, потребах, інтересах і ідеалах; - що може особистість Р Це питання про здібності, про дарування людини, про його обдарованості; - що особистість є , що з її тенденцій і установок увійшло в неї в плоть і кров і закріпилося в якості стрижневих особливостей особистості? Це питання про характер. Таким чином,Рубінштейн включає в структуру особистості її спрямованість, характер і зібності. У структуру особистості багато авторів включають темперамент, як психофізіологічну основу особистості (Мясищев, Мерлін, Ананьєв та ін.) Основоположник персонології Оллпорт писав: «Особистість є така динамічна організація психофізичних системіндивідуума, яка визначає його унікальний спосіб адаптації до середовища ». Спрямованість особистості характеризується і її переконаннями. Переконання – це певні знання, в правильності і життєвій важливості яких людина глибоко впевнена і які служать їй керівництвом до дії. Сила і твердість переконань спирається не тільки на логічну обгрунтованість цих знань, всебічну їх продуманість, а й на розуміння їх життєвої важливості, життєвого смислу, ствердженого досвідом людини.Однією з суттєвих рис людської особистості є її здібності. Це є стійкі властивості людини, що виявляються в її навчальній, виробничій та іншій діяльності і являють собою необхідну умову її успіху.

56.Класифікація концепцій особистості. Теорії особистості - це ретельно вивірені гіпотези про те, що являють собою люди, як вони поводяться і чому вчиняють саме так, а не інакше1) Психодинамічні підходи (психоаналіз З. Фрейда, індивідуальна теорія особистості А. Адлера, аналітична теорія особистості К. Юнга)Психоаналітична теорія розвитку особистості З. Фрейда базується на двох передумовах. Перша, або генетична передумова, спирається на те, що переживання раннього дитинства відіграють критичну роль у формуванні дорослої людини Друга передумова полягає в тому, що людина народжується з певною кількістю статевої енергії (лібідо), яка потім проходить в своєму розвитку через декілька психосоціальних стадій, які коріняться в інстинктивних процесах організму.Уявлення про те, людина - це єдиний організм, є визначальним в адлерівській психології. Назва самої теорії "індивідуальна психологія" (від лат. "individuum" - "неподільний") означає сутність, яку не можна поділити. Індивідуум - це єдине ціле в кожному прояві особистості, яке рухається в напрямі росту і розвиткуК. Юнг розглядав розвиток особистості як динамічний процес, як еволюцію протягом всього життя (на відміну від З. Фрейда). З точки зору К. Юнга, людина постійно набуває нових умінь, досягає нових цілей і проявляє себе все більш повно. 2) Его-психологія (Его-теорія особистості Е. Еріксона, гуманістична теорія особистості Е. Фромма, соціокуль-турна теорія особистості К. Хорні)Центральним для створеної Е. Еріксоном теорії розвитку є положення про те, що людина протягом життя проходить через декілька універсальних для всього людства стадій. Суспільство схвалює розвиток соціальних можливостей людини. З точки зору Еріксона, поведінка людини першочергово детермінована. 3) Теорія особистісних рис (Ф. Олпорт, Дж. Кеттел, Г. Айзенк)Автори теорії особистісних рис розглядають особистість як комплекс якостей, що властиві певним категоріям людей, або ж намагаються виявити такі риси особистості, які змушують одних людей поводитися більш-менш однаково в різних ситуаціях.Так, Дж. Кеттел оцінював особистість за 16 шкалами (серйозність -легковажність, відкритість - закритість тощо). Г. Айзенк визначав особистісні риси за двома параметрами: екстраверсія - інтроверсія (відкритість - замкнутість) та стабільність - нестабільність (рівень тривожності).4) Навчально-біхевіористичний напрям ( Б. Скіннер та ін.)Даний підхід базується на ідеї впливу на людину її соціального оточення. Всі форми соціальної поведінки, на думку теоретиків цього напряму, є результатом спостережень за соціальними моделями (батьками, вчителями, друзями, героями кіно тощо). Особистість є результатом взаємодії індивіда (з усіма властивими йому характеристиками) і довкілля, яке він прагне пізнати, щоб пристосуватися до нього.5) Когнітивний підхід (А. Елліс, Д. Роттер та ін.) ІКогнітивний (від лат. cognitio -знання, пізнання)Вказана теорія є спробою пояснити природу контролю людини над своїм існуванням аби надати йому певного сенсу. Людина - не пасивна істота, на яку впливає довкілля. Характер її реакцій на різні ситуації визначається тією чи іншою когнітивною інтерпретацією, яку вона сама дає цій ситуації, та особливостями її особистості. 6) Гуманістичний підхід (Ф. Перлс, К. Роджерс, А. Мас-лоу та ін.)Найважливіша концепція гуманістичної психології - концепція становлення. Людина ніколи не буває статичною, вона завжди перебуває в процесі становлення.

57.Структура особистості у психодінамічному напрямку В межах системно-діяльнісного підходу К. К. Платонов вирізняє в структурі особистості наступні підструктури:Підструктура спрямованості об'єднує спрямованість, ставлення та моральні якості особистості. Вона не породжується природними задатками, а формується шляхом виховання і є соціально зумовленою. Спрямованість особистості як система спонукань є головним структурним компонентом особистості.Підструктура досвіду включає в себе знання, уміння, навички і звички, набуті в індивідуальному досвіді через навчання, але вже з помітним впливом біологічно зумовлених властивостей особистості.Підструктура форм відображення охоплює індивідуальні особливості окремих психічних процесів чи психічних функцій як форм відображення. Вплив біологічно зумовлених особливостей у цій підструктурі проявляється ще більш чітко.Біологічно зумовлена підструктура включає в себе темперамент, статеві й вікові особливості особистості.К. К. Платонов називає запропоновану структуру особистості основною, загальною, динамічною, функціональною і психологічною. Основною вона є тому, що окрім вказаних чотирьох головних, виокремлюють ще дві накладені на них підструктури - характеру та здібностей; загальною вона є тому, що властива кожній особистості, але кожна конкретна особистість має свою індивідуальну структуру; динамічною - тому, що не залишається незмінною в жодної конкретної особистості: з дитинства до смерті вона змінюється; функціональною-тому, що вона як ціле, так і її складові елементи розглядаються як психічні функції; психологічною - позаяк узагальнює психічні властивості особистості.

 58.Підхід до особистості у біхевіоральному напрямку. Для пояснення поведінки біхевіоризм використовує два основні поняття: стимул (S) і реакція (R); при цьому свідомість та інші суб'єктивні поняття заперечуються. Біхевіористи намагаються мати справу тільки з тими фактами, які можна спостерігати.Американський психолог Б.Скіннер розглядає особистість як ізольовану самість, якій немає місця в науковому аналізі поведінки. Для характеристики особистості він вводить поняття „паттерн", яким позначає деяку сукупність реакцій поведінки. Особистість є сумою паттернів. Кожна індивідуальна реакція грунтується на попередньому досвіді та генетичній історії.Б.Скіннер суттєво розширив схему утворення умовних рефлексів І.П.Павлова, запропонувавши модель так званого оперантного обумовлювання - нагороди за бажані і покарання за небажані реакції. Позитивні та негативні стимули, що підкріплюють поведінку, регулюють і управляють нею.Б.Скіннер заперечує спонтанність поведінки і її джерел, що лежать поза життєвим досвідом людини. Його цікавить управління поведінкою, а не її прогнозування.

 59.Екзистенціально-гуманістичний підхід до розуміння особистості. Одним із фундаторів гуманістичної психології є американський дослідник К.Роджерс (1902-1990). Він вважав, що в кожної людини є прагнення стати компетентною і здібною настільки, наскільки це можливо для неї біологічно. Основним положенням його теорії е самооцінка, уявлення людини про себе, „Я-концепція", що породжується у взаємодії з іншими людьми. Але формування самооцінки не проходить без конфліктів, вона часто не збігається з оцінкою людини оточуючими, і виникає дилема — чи прийняти оцінку інших, чи залишитися зі своєю. Здатність до гнучкої самооцінки, уміння завдяки досвіду переоцінити систему цінностей, що виникла раніше, — усе це визначається К.Роджерсом як важлива умова психічної цілісності особистості та її психічного здоров'я в різних життєвих ситуаціях.Завдяки К. Роджерсу явище самосвідомості та самооцінки, їх функції' в поведінці та розвитку суб'єкта стали важливим предметом подальших психологічних досліджень інших представники гуманістичного напряму психологи США — Г.Олпорта (1887-1967) та А. Маслоу( 1907-1970).А.Маслоу досліджував проблеми особистісного росту і розвитку. Його теорія є своєрідною альтернативою біхевіоризму і психоаналізу, які заперечували творчість, любов, альтруїзм та інші людські цінності.Центральним поняттям гуманістичної психології є самоактуалізація.Особистість, що самоактуалізується, не досконала, вона може переживати і негативні відчуття. Самоактуалізація — не відхід від проблеми, а рух від проблем уявних і простих до проблем реальних і складних.А.Маслоу описує вісім шляхів самоактуалізації індивіда:1. Повне і самовіддане переживання життєвої ситуації з підвищеною усвідомлюваністю та інтересом.2. Прагнення до особистісного росту в кожному життєвому виборі, навіть якщо це пов'язано з ризиком, насамперед з ризиком виявитися в невідомому.3. Ставати реальним, існувати фактично, а не лише в потенціалі.4. Чесність і прийняття відповідальності за свої дії. Відповіді на питання, що виникають, необхідно шукати в собі.5. Розвиток здатності „кращого життєвого вибору", уміння вірити своїм судженням та інтуїції, діяти від повідно до них.6. Розвиток своїх потенційних можливостей.7. Прагнення до „піку переживань", коли ми повніше усвідомлюємо світ і себе, думаємо, діємо і відчуваємо ясно і точно.8. Виявлення своїх „захистів" і робота по відмові від них.

 60.Вітчизняні концепції особистості. Концепція К.К. Платонова Видатний вітчизняний психолог Л.С.Виготський (1896-1934) відомий як творець культурно-історичної теорії розвитку психіки людини. За Л.С.Виготським, основою особистості є самосвідомість людини, що виникає саме в перехідний період підліткового віку. Поведінка стає поведінкою для себе, людина усвідомлює себе як певну єдність.Отже, вивчення особистості в класичній психолога спричинило утворення низки фундаментальних положень, що відкрили можливість для розгортання подальших психологічних досліджень С.Л.Рубінштейна, О.МЛеонтьєва, Б.Г.Ананьєва, Г.С.Костюка та інших.Вітчизняні теорії особистості. У вітчизняній психології існує велика кількість теорій та підходів до тлумачення сутності особистості, її структури. Зупинимося лише на фундаментальних концепціях видатних вітчизняних психологів, які стали підґрунтям для розвитку вітчизняної психології особистості.С.Л. Рубінштейн вважав, що особистість — це взаємопов'язана сукупність внутрішніх умов, через які заломлюються всі зовнішні діяння. До внутрішніх умов належать психічні явища — психічні властивості та стани особистості. Особистість є тим більш значущою, чим більше в індивідуальному заломленні в ній представлене загальне, суспільне. Власне особистісними властивостями є ті, які спричиняють суспільно значущу поведінку та діяльність людини. Психічні процеси особистості, будучи детермінованими зовнішніми впливами, самі опосередковують та регулюють поведінку та діяльність особистості.О.М. Леонтьєв визначав особистість як відносно пізній продукт суспільно-історичного та онтогенетичного розвитку людини. Особистість є результатом інтеграції процесів, які забезпечують життєві відношення суб'єкта до об'єктивної дійсності. О. М. Леонтьев виокремлює три головні параметри особистості: широта зв'язків людини зі світом, міра їх ієрархізованості та загальна структура. Самостійними одиницями життя особистості є ієрархія її мотивів та діяльності. Психологічними подструктурами особистості є темперамент, потреби і потяги, емоційні переживання й інтереси, звички та навички, моральні риси характеру тощо. Особистість розвивається не в межах задоволення потреб людини, а у творчості.Б.Г. Ананьєв вважав, що особистість — це суспільний індивід, об'єкт і суб'єкт історичного процесу. Різноманітність зв'язків із суспільством визначає інтраіндивідуальну структуру особистості, організацію особистісних властивостей та її внутрішній світ. З іншого боку, стійкі комплекси особистісних властивостей регулюють обсяг і міру соціальних контактів особистості, впливають на створення нею власного середовища розвитку. Інтраіндивідуальна структура особистості є цілісним утворенням, певною організацією властивостей людини, функціонування якого можливе завдяки взаємодії різних компонентів структури особистості.Б.Г. Ананьєв вибудовує структуру особистості одночасно за двома принципами: субординаційним і координаційним (детальніше у підрозділі „Структура особистості").Згідно з концепцією Г. С.Костюка, індивід стає особистістю через формування в нього свідомості та самосвідомості, утворення системи психічних властивостей, здатності брати участь у житті суспільства. При цьому не слід забувати про природну сутність особистості. Природне „знімається" в суспільному, але не усувається, а діє на всіх етапах життя особистості. Людина є індивідом на всіх етапах онтогенезу, а особистістю стає лише на певному етапі і може перестати нею бути. Дана концепція найбільш яскравий зразок реалізації ідей структурного підходу до розуміння особистості людини. К. К. Платонов розглядає особистість як динамічну систему, т. е. систему, що розвивається в часі, змінює склад входять до неї елементів і зв'язків між ними, при збереженні функції.В цій системі автор виділяє чотири підструктури особистості.
«Особистість як досвід людини,« біологізація особистості, «соціологізація особистості.
Застосування даних критеріїв до аналізу особистості дозволило автору виділити в її структурі такі основні підструктури:
1. Підструктура спрямованості і відносин особистості, які проявляються у вигляді моральних рис. 2. Підструктура досвіду, яка «об'єднує знання, навички, вміння і звички, придбані шляхом навчання, але вже з помітним впливом біологічно, і навіть генетично обумовлених властивостей особистості». 3. Підструктура індивідуальних особливостей психічних процесів або функцій пам'яті, емоцій, відчуттів, мислення, сприйняття, почуттів, волі. 4. Підструктура біопсихічних властивостей, в яку входять «статеві і вікові властивості особистості, типологічні властивості особистості (темперамент).